Коли я стану...

***

Коли я стану небом у твоїх очах,

Коли здіймуся вітром в чистім полі,

Коли світитиму у зорях по ночах,

Коли знайду своє натхнення волі –

Тоді я знатиму, що світ мене збагнув

І день прийдешній нам на двох дарований.

Чи ти цей подих вічності відчув,

Коли був моїм щастям поцілований?!

Серед усіх натхненності ідей

Я не знайшла найбільш чіткої опції,

Ніж вибрати між вічності людей

Лиш наші недовершені пропорції .

Ти – лід у полум’ї, я ж – крапелька дощу.

Де ми зустріли ці відмінні спільності?

Твою любов цілунком захищу

Між сум’яття і незбагнення дійсності.

***

Теплий промінчик торкнувся чола...

Коли я була? Ким я була?

Вічність у попелі краплі буття,

А де покаяння? А де вороття?

Тільки вперед без оглядки на сни

І так від весни і знов до весни...

Серед полину зів'ялих квіток

Дитинство згадається, мов перший крок.

Немає більш спроб - лиш одна на життя.

В блакитності неба - молитва свята

За вірність і праведність, і за любов -

Це перше й останнє, основа основ.

***

Писало небо білим олівцем

Листа новому весняному ранку.

Торкало сонце срібним промінцем

Мереживну, ще заспану фіранку.

Гуділи бджоли серед цвіту груш,

Трава вмивалась чистою росою.

У тиші саду Вічність непорушно

Стелилася безмежною красою.

Солодкий вітер яблуні шептав

Вчорашній сон, навіяний роздоллям.

Серед кульбаб світанок заблукав,

Туман схилився над житами в полі.

Тремтить душа любов'ю до весни,

Вбираючи у себе кожну ноту,

Аби з дощем приходити у сни

І серцю нагадати про турботу.

***

Мама - найсвятіше слово на землі,

Господом дароване для жінки.

Час пливе, як в водах кораблі,

А душа живе лиш для кровинки.

Завмирає вічність у очах:

Погляд мами, її слово, руки,

Її пісня ніжна по ночах -

То Любов, що гріє між розлуки.

І куди б стежки нас не вели,

Завжди повертаються до Мами,

Бо вони між Янголів жили,

А тепер для нас будують храми.

Хоч життя їх завжди в рубцях,

Дихає душа тим словом чистим,

Дітям своїм пишуть на серцях

Слово "Мама" - вічне, променисте.

***

Прийшла в твій сон рожевим, ніжним маревом,

Збудила ніч світанком почуттів.

Ми один одним ні на мить не марили,

Але нас щось єднало між світів.

Ти в мій прийшов солодким, чуйним дотиком,

Торкнувся серця запахом тепла.

Вели нас душі незбагненним покликом,

Та в цьому сні щаслива я була.

***

Одягнули душі в вишиванки

Українці наднової ери:

У блакитні, сонячні світанки,

В прапори незламного Бандери,

У луги, закохані у небо,

У калину, вбрану, наче панна,

У зелені, тонколисті верби,

В сизокрилі, заспані тумани.

В Україну серце одягнули,

Вишите лиш чорним і червоним,

Бо сьогодні всі, на жаль, відчули,

Як гаряча кров пече долоні,

Як вогонь із неба пожирає

Ті стежки, що рідними здавались,

Як несамовито ми кохаєм

Тих, кому ще вчора не зізнались.

Хрестик чорний – болю й туги знаки,

Спомин тих, кого війна забрала.

А червоний – то у полі маки,

Що в надії щирій розквітали.

Розцвіте у барвах Україна,

Хрестиком на білій вишиванці,

Кольорами зшиються руїни,

Світлом Перемоги рано-вранці.

***

Отак торкати сонця промінцем

Тої стежини, досі невідомої

І прорости зеленим пагінцем

Живої сили, пісне-забобонної:

Тієї, що у сиву давнину

Лякала нечисть Мавчиною піснею

І захищала нашу сторону

Молитвою священною і грізною.

Між цих стежок, не ходжених людьми,

Великий дух великого народу

Нас захищає власними грудьми

Серед купин Волинського болота.

Немає сили в клятих ворогів

Зламати нашу віру у майбутнє!

Бо ми - такі єдині на землі,

Що у віках зостались незабутні!

***

У вічності розбурханих думок

Стікає серце спогадом у трави:

Туди, де ти зробив найперший крок

В промінні сонцелітньої заграви.

Так виникло між нами почуття -

Зелений пагінець рожевих марень,

Та в тому пагінці- усе життя:

Тепло зірок і білосніжність хмари,

І вільність неба, дихання дерев,

Незламність грому, сила блискавиці,

І чистота глибинності джерел,

Безцінний скарб, що викуваний з криці.

За кожну мить, що Бог подарував

Для наших душ торкатися руками -

Я дякую безмежно, бо Він знав,

Що тільки ти загоїх мої шрами.

***

Усе в трафаретах

На нашій планеті.

Так мало шукають свій шлях…

Як закутки долі,

Як стримана воля –

Все губиться в прісних словах.

Немає натхнення.

Життя безіменне.

Куди ми торуєм стежки?!

Пульсує свідомість:

Лише невідомість

Дає доторкнутись руки.

Стікають хвилини

У подих години,

У вічність німих сподівань.

Серця розлінились,

Ми в часі згубились

Між сотнями знань і вагань.

Спинися, людино!

Життя швидко лине

Туди, де заходять зірки.

Ми – порох планети,

Ми – обруч комети,

Ми – хвиля німої ріки.

***

Україна - то небо синє,

Заколисане у зірках.

Україна - то цвіт калини,

Що серцям вистеляє шлях;

То тепло і обійми тата,

І надійність його руки;

Ришників мережка картата;