Між руїн душі

***

Серед солодких спогадів буття

Життя сміялось квітами у полі,

Серпанком щастя пахло відчуття,

Що все стається по небесній волі.

Від сонця грілись сосни і дуби

І серце відчувало їхні ритми.

У диханні весняної доби

Все стало новим, щирим і погідним.

Тендітний вітер трави колисав,

Омріяні у снах за дні зимові.

І сонця круг у небі відшукав

Пухнасті хмари блідо-пурпурові,

Щоб з них створити казку для людей,

Овіяти думками про чарівність.

Сховались в небі якорі ідей,

Щоб на землі творити вірогідність.

І в погляді зустрілися на мить

Відбиті чистотою стиглі зорі.

В таку погоду спогад не болить –

Шукає нові сенси неозорі.

Галактики у космосі й душі,

Комети серед відстаней любові.

Як день новий народжує вірші,

Так сенс життя народжується в крові.

***

Та тонка нить, що прижилась в душі

Мереживом римованих довершень,

Та чуйна трель, яку зовуть "вірші" -

То є любові найсильніший стержень,

Поезія загублених зітхань:

Чарівна муза раннього світання,

Чи темрява пустих розчарувань,

Чи квітка запізнілого кохання...

Їй боляче, коли комусь болить...

Їй страшно в безнадійливій тривозі...

Вона міняє здогади за мить

І чистим світлом стане на порозі...

Це ефемерне видиво життя,

Ця неосяжна й невловима сутність,

Що римами малює відчуття -

Поезія - крилата незабутність.

Її торкнутись - пагоном рости,

Краплиною дощу спадати з неба,

Забутись гіркотою самоти.

Це саме той нектар, що душам треба!

***

Ти сколихнув ці дивні почуття

Значимості й незначимості часу.

Нема агонії. Немає вороття.

Є вищість сходу й приналежність масам.

Забутися й утратити себе,

Коли і квіти більш потрібні в лісі.

Лишилася назавжди для тебе

Краплиною дощу на мокрій стрісі.

Спливає час у закутках ідей.

Ніщо не вічне. Гості ми, не більше.

Дідону не знайшов іще Еней.

А решта все - ніким незнані вірші...

***

Гілочка вербова - звістка нам в оселі,

Щоб були ми щирі, дружні і веселі,

Щоб жили у мирі і раділи сонцю,

Щоб світило ясно щастя у віконце.

Гілочка вербова - мрія про майбутнє:

Свято через тиждень вічне, незабутнє -

Пасха за сім кроків ступить на поріг -

Наша віра в краще, наший оберіг.

Гілочка вербова - ритм і сенс життя.

Все іде по кругу в кольорах буття.

В котиках сіреньких, на дрібних листках -

Наша перемога - християнський шлях.

***

Чистий Четвер, омий наші душі від злоби,

В серця посели надію на завтрашній день!

Ми знову встаємо, не полишаємо спроби,

Знаходимо силу до нових ідей і натхнень.

Чиста водичко, розкрий нам обійми любові,

ДарУй більше віри у світле майбутнє дітей,

Омий нашу землю від страху, війни і від крові,

Щоб чисте й духовне жило серед наших людей!

В кожну оселю хай Янгол Господній приходить,

Світлом і правдою душі й серця огорне!

Вже за три дні Воскресіння Господнє надходить -

Знак, що є вічним лиш Бог, а не наше, земне.

***

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Життя навіки смерть упокорило,

Тому що Бог - Творець усіх чудес,

Він душам нашим одягає крила

Для сили на новий, нелегкий день,

Для розуміння значимості щастя,

Коли надія квітне між пісень

І серце вірить, що усе удасться.

Іде війна. Десятки тисяч з нас

Не зможуть рідний дім теплом зігріти,

Та промінь віри в серці не погас,

Бо попри все, найперш, ми - Божі діти!

Радіймо, люди, бо Христос Воскрес

І смерть поклав у жертву для спасіння!

На нас Він зараз дивиться з небес.

Молю: наш Отче, дАруй нам прозріння,

Від зла і від безчестя захисти,

Дай миру в серце, в душу- покаяння,

Бо кожному - лише свій хрест нести:

За доброту - легкий , важкий - за злодіяння.

***

Дідусю, перша Пасха без тебе...

Лиш на столі - твоя скатертина,

Та знаю, що ти бачиш із неба

Як майже вся зібралась родина.

Ти там невпинно молиш за нас Бога,

Ми тут за тебе свічку запалили.

У кожного із нас - своя дорога:

Твоя між зір свій прихисток зустріла,

А наші й далі в'ються між світанків,

Шукаючи то спокою, то грому,

Все під ногами топчучи уламки,

Ведучи навіть в темряві до дому.

У це велике свято Воскресіння

Тебе згадаю в щирості молитви,

Бо ми не забуваєм про коріння

Серед життя невпинної гонитви.

***

Бережіть своїх рідних, поки вони разом з вами,

Бо Господь у житті нас веде непростими шляхами

І у кожного - свій, невідомий і досі неходжений,

Бо для різних призначень всі на землі народжені.

Бережіть дідусів, що уміють навчити справі,

Бо ще часто згадаєте їх у ранковій заграві,

Адже їхні слова - то наука життя і миру:

У щоденності буднів бачити посмішку щиру.

Бережіть бабусь, що пахнуть хлібом любові,

Бо дорожче всього їхні пісні вечорові

І тихенька молитва за кожного з свого роду,

Що нас робить сім'єю, родиною і народом.

Бережіть татусів, бо вони - ваша сила й підтримка,

Так ніхто більш не скаже: Я з вами, доню і синку!

До твердого плеча упевненіш не пригорне,

І щораз запевнятиме: Надійтеся на мене!

Бережіть своїх неньок, що вчать вас бути людьми

І завжди обіймають руками, неначе крильми,

Бо любов їх - то всесвіт, народжений із зірок,