Десь між втратами

***

Мовчало небо про твої слова,

А ти мені сказати не насміливсь,

Що я для тебе іншою була,

Що я тобі давно уже наснилась.

І сонце не блИснуло промінцем,

Що серце врешті стріло половину.

Душа світила мрійним каганцем,

Чекаючи ту трепетну годину,

Коли утратять сенс глухі слова,

Коли не треба буде обирати,

Бо свідком стануть небо і земля:

Отак як є, не можна не кохати.

Шукали знаки істини в очах,

Бо то дзеркала душ і чарування.

Лише чумацький шлях нам по ночах

Тихенько малював стежки кохання.

***

Коли вони пройшли, тих сорок днів?!

Здається, ми ще вчора тебе бачили,

Та квіти на могилі сніг замів

І всі слова нічого вже не значили.

Горить свіча - десь гріє тобі світ,

Який нам не дано іще пізнати.

Молебень в церкві - то тобі привіт,

Бо завжди буде серце пам'ятати.

Дощем скотилась зламана сльоза.

Світлина в телефоні нагадає,

Що світло розділяє та межа,

Яка веде в безмежжя небокраю.

І не вернути посмішок та слів,

Хоч голос часто в пам'яті зринає.

Ти, як і всі, життя своє любив,

А вже без тебе сорок днів минає.

Так хочеться зловити кожну мить,

Покласти щастя тепле у кишені,

Бо самота в душі також болить.

Шкода, що рими втратою натхненні...

***

Так, наче тільки вчора ми збулись

Солодким щемом раннього натхнення…

Моя красива Музо, не журись:

Тобі дарую часті одкровення.

Наші розмови гріють нам серця

І душі забувають про образи.

Ну що із того злісного слівця?!

Його затопчуть в землю щирі фрази.

А ми з тобою лишимось такі:

Прості як небо, чисті як сльозина.

Хай не бентежать заходи гіркі,

Бо сходи, наче усмішка дитини.

І кожен день – відмінний від усіх,

І кожна ніч – то неповторне диво.

Хай космос чує тільки наший сміх,

А ми з тобою будем незрадливі.

Моя хороша, щира і земна…

Нема в тобі ані брехні, ні фальші.

Навіть тоді як буду я сумна,

Ти прошепочеш: будуть миті кращі.

***

Наш Отче, що єси на небесах!

Молю Тебе, Великий, Всемогутній:

Пошли на нашу землю чудеса,

Свої дива чарівні й незабутні!

Хай стануть прахом ненависть і злість,

Серця хай будуть чисті від образи,

Хай бажаним в домівках стане гість,

А з вуст лунають лиш хороші фрази.

Нехай панує всюди доброта,

Хай люди посміхаються до Тебе,

Щоб не селилась в душах самота,

Щоб знали точно, що нам більше треба.

Прости нас, Отче, бо ми є слабкі

І наша грішність нас самих вбиває.

Не вчать нічого істини гіркі,

Аж поки не приходимо до краю.

Навчи любові до усіх навкруг

І пробачати, вірити, радіти,

Бо лиш з Тобою сильним стане дух,

Бо ми - Твої, хоча й не вірні, діти.

***

Тихо горять при свічці

Щастям солодкі сни.

Котик сопе на пічці,

Гріючись до весни.

Мишки сіренькі в нірці

Ділять ще теплий хліб

(Господар лишив на діжці,

Щоб нічку ніхто не шкріб).

Колиска скрипить поволі -

Гойдає мале дитя,

Нашіптує гарну долю

Й щасливе, довге життя.

В куточку, під образами

Спить лагідно янголя.

У снах він ще бачить Маму,

Хоча все частіше здаля,

Бо має охороняти

Дитятко тепер завжди,

Опорою йОму стати

І берегти від біди.

А доки... снять разом щастям

У теплих, далеких снах

І вірять, що все їм вдасться,

Бо в душах не виріс страх.

І місяць через віконце

Їм шле невагомий привіт,

Допоки ранкове сонце

Ще не збудило світ.

***

Цінуйте мить, що зараз, тут, тепер,

Бо ми не знаєм, що чекає завтра.

Допоки час у вічність не завмер,

Нехай горить наша душевна ватра.

Ловіть для щастя тільки головне,

Не гублячи на злість ані хвилини.

ОбрАзи й недосказаність... мине,

Душа розквітне в новім розумінні.

Те, що є зараз - то усе, що є -

Минуле тільки в спогадах лишилось,

А на майбутнє, може, й нічиє,

Ми всі не знаємо, чи заслужили.

Не поспішайте жити, не спішіть!

Спиніться для подяки Богу й людям,

Слова хороші ближньому скажіть,

Тоді не страшно, чи те завтра буде.

***

Прогіркле небо душу холодить.

Що мені дощ, коли на серці важко?!

Усе в житті міняє тільки мить.

Хто як не ти про це розкаже, пташко?!

Минуло літо, осінь відійшла,

Зима скупа прийшла давно вже в гості,

А щастя свого ти ще не знайшла,

Літаючи із сонцем в високості.

Калина несмачна – її мороз,

Не цілував аж до червоних щічок…

Твоя любов літала серед гроз,

А ти її шукала серед річок…

Ви розминулись в небі і землі -

Циганка-доля так розклала карти.

Під скибкою замерзлої землі

Твоя душа… Чи ж того воно варте?!

Напевно, так, бо біль твоїх очей

Так забагато може розповісти.

У тріпотінні згорблених ночей

Зимові друзі поприносять вісті.

Життя нелегким буде до весни:

Зігрієшся у сіні попід стріхою,

Сніги заглушать твої змерзлі сни,

В болото зажене сувора віхола,

Та пагон нагадає про життя,

Розталий потічок – про теплу весну.

І хоч уже не буде вороття, -

Твоя журба, як лід на річці, скресне.

Дерева оживуть в малих бруньках,

Твоя душа наповниться смиренням.

Таке життя… нове у кожних днях.

Співай, пташино, шли всім одкровення!