Наближення зими

***

Щирі слова не просять розуміння,

Добрі думки пояснень не шукають,

Не витирає піт чисте сумління,

А впевненість ніколи не вважає.

І правда осуду ні миті не боїться,

Учинки самі за себе говорять.

Невміння хоче завжди научиться,

А прагнення шукає в небі зорі.

Усі чесноти духу, волі, сили

Роблять людину справжньою, без фальші.

Шкода, що одиниці лиш відкрили

В собі уміння бути краще й краще,

Ідуть вперед, не дивлячись на вчора,

Шукають все нові й нові вершини,

Вивчають ще незвідані простори,

Аби в собі знайти все більш Людини.

Й нема для них нічого неможливого.

Ламаючи усі стереотипи,

Вони ідуть до чогось надважливого,

Освічуючи шлях, як смолоскипи.

***

В яку хвилину все навкруг змінилось?! -
Не відчував, не думав і не знав.
Коли твоя душа так поріднилась 
З тією, на яку і не зважав?! 

Що в ній такого? - І не особлива,
Гарніших бачив... Інших ти бажав.
Твоя природа, наче й не мінлива.
Чому ж ти протилежну зажадав?! 

Вона не прагне й крапельки уваги, 
Не дивиться на тебе як усі.
В ній стільки розуміння й рівноваги!
Її відмінність - в внутрішній красі, 

Бо серце в неї не тримає злості,
Душа - мов чисте небо по весні.
Ти прагнеш, щоби слово твоє гостре
Її поранило... Та знов у свому сні 

Попросиш в неї вибачення вкотре,
Нарешті пригорнувши до грудей,
Сльозу щемливу поцілунком зітреш,
Вдивляючись у глибину очей. 

І більше не захочеться мовчати...
І більше не захочеться брехні...
Коли душа так прагне відчувати 
Живе в собі, в комусь і ночі, й дні. 

У зовнішній красі - багато фальші,
А внутрішня - теплом зігріє серце.
Цінуй гармонію у всьому й зАвжди,
Тоді й твоя до тебе повернеться.

***

Якщо в мами родився син –

То продовження й гордість роду,

То здобутки нових вершин,

Захисник для сім’ї й народу.

Мамі син – то тепло душі,

То відрада і твердість серця,

Благодать весняних дощів,

Що наснагу дарує деревцям.

Мамі син – то опора і дім,

То упевненість і підтримка,

Сподівання у дні новім,

Що щасливою буде кровинка.

Сину, сину – моє життя,

Найдорожче, що Богом дано!

Буде світлим твоє майбуття –

Я молитись не перестану:

Бережи, Боже, всіх синів!

Сили дай їм і чистого духу!

Подаруй їм багато днів

І кохання, і щастя, й сміху!

Сильних янголів їм пошли,

Щоб завжди на шляху захищали,

Щоб вони у собі знайшли

І потоки стрімкі, і причали!

Дай їм мудрість і мужність сердець,

Твердість слова і правильність думки!

Будь їм батьком, Всевишній Отець,

Не залиш і на мить без підтримки!

Я щаслива, що мама синів,

Бо вони – то моя душа,

То наповненість мрій і днів,

Надих кожного мого вірша.

***

Твій ніжний погляд дивиться у душу.
Тримай мене, коли не буде сили.
Той спокій, що між нами - не порушу.
Ми щось нове в собі тепер відкрили. 

В твоїх обіймах - тепло і затишно,
Хоч їх ніхто, крім мене, не побачить.
Мабуть, усе так вирішив Всевишній...
Можливо, Він мене давно пробачив, 

Якщо ти й досі поряд непорушно,
Якщо тримаєш міцно мою руку.
А я була й лишаюсь простодушна,
Тобі ввіряючи всі серця стуки. 

Завжди будь поруч - мені так спокійно.
Від лих і бід закриють твої крила.
Все, що між нами, стало гармонійним,
Коли для тебе серце я відкрила.

***

Твої стежки травою поросли,
А я тебе так добре пам'ятаю, 
Як наче тільки вчора ми ішли 
Тим шляхом, що нас вів до небокраю. 

Якась бабуся, та не ти, не ти...
Ітиме там, де ми удвох ходили
І свою внучку теж буде вести
Тим шляхом, що ще ми разом відкрили. 

І буде в неї светрик, наче твій,
Хустинка модна (ти ж була такою),
Та погляд - незнайомий і чужий.
І серце знов наповниться журбою. 

Згадаю все- живе воно в мені:
То сполохом, то згадкою, то снами.
А ти пішла назавжди повесні,
Коли земля ще плакала снігами... 

Бабусю мила, роки швидко йдуть...
А я тебе так добре пам'ятаю!
Пташиною прилинь коли-небудь,
Я усміхнусь тобі, тебе пізнаю...
 

Тату…

Ми не кажемо «люблю» для тата,

Бо все думаємо, що йому не треба

Та даремна словослівна трата,

Лише вчинки, що підкорять небо.

Ми його так мало обіймаємо,

Соромно страхи йому сказати,

Сильними завжди лиш виглядаємо,

А насправді, ми - слабкі всі…Тату,

Знай, що нам твоя підтримка треба,

Як промінчик сонця у тумані!

Твоя сила – то безхмарне небо,

Твоє серце – незліченні грані.

Можемо ми все перетерпіти,

Коли ти тримаєш міцно руку.

Мама може нас теплом зігріти,

Ну а ти – даєш життя науку.

Ми так мало ділимось тривогами,

Ми так рідко в очі заглядаємо,

Поки за життєвими порогами

Власне щастя й успіхи шукаємо.

А тобі так трошки треба, тату:

Лиш усмішка наша й щастя в серці.

Так багато хочеться сказати…

Та на слові слово спотикнеться.

Знай, що ми тоді щасливі діти,

Коли ти чекаєш нас у гості,

Коли можеш з внуками радіти

Птахам, що летять у високості,

Коли ми приходим на пораду,