Подяка мамі
Я дякую тобі за тихі ночі,
Недоспані зі мною на руках,
За твої рідні і найглибші очі,
Що берегли мене навіть у снах.
За те, що найсвятіше слово "мама"
Ти гордо носиш в серці кожну мить,
За те, що із прожитими роками
Тобі усе одно за нас болить.
Минають роки, та любов до тебе
І серце й душу гріє повсякчас.
Хай чистим буде над тобою небо,
Щоб ти молила Господа за нас.
Я дякую тобі за твоє серце,
Яке вміщає стільки доброти,
Що у любові щосекунди б'ється
На всі роки, століття і світи.
Нема ніде ріднішої за тебе!
Ти так багато значиш для мене!
Обличчя твоє - рідне. Голос любий
Все горе і невдачі прожене.
Тонкі грані
Тонка межа між маревом і сном,
Де загубились істинні бажання
І дві душі палає в унісон,
Але це лиш ілюзія кохання.
Так хочеться тендітність назавжди
Забрати у свої палкі обійми.
Але насправді то ніяк не ти.
Її торкаєшся лише своїми мріями.
Та в спалахах засліплених комет,
Як між життями, застрягають одинокі
Можливості змінити хоч момент,
Можливості зробити нові кроки.
Й стирається усе, що було "не".
Й так просто досягнути в цім нірвани.
Але то все - лиш мариво земне,
Бо після нього оживають рани.
Хоча завжди нестримна боротьба
Між мріями, можливістю, життями
Народжує незнаного плода...
Реальність вже не буде просто снами.
Така палка між вами кожна мить!
І тільки погляди стикаються у битві,
Та у повітрі почуття бринить,
Як голос щирий просить у молитві.
Ти так хотів забрати всю її
У свої сни, в реальність, сьогодення...
Палає цвіт прекрасної весни.
В душі ти відкриваєш одкровення.
І більше не мовчать твої вуста -
Їй зізнаєшся в кожній новій думці.
Й підтвердилася істина проста:
На вчинки такі здатні лиш безумці,
В яких у крові - воля і політ
До неможливості, до заборонних граней.
Немов після комети тонкий слід,
Як лезо, що наносить гострі рани...
Між компромісів
У гіркоті кривих розчарувань
Життя завжди дарує компроміси.
Лише б не розчинитись між бажань
І не забутись запахом меліси.
Так необхідно інколи знайти
Маленький клаптик чистого паперу,
Щоб записати кроки до мети,
Або намалювати нову еру,
Де власний світ казкових різнотрав
Дарує насолоду чистим небом,
Яскравістю оновлених заграв,
Де навіть усвідомлення не треба.
Грайливий промінь душу зігріва,
Фіалками стікаючи у погляд.
Обійми розкривають ті дива,
Які найбільше полонили спогад.
І солодко від тих розкішних мрій.
І серце б'ється диким, хижим звірем.
Так тонко вишивається сувій
Терпкого щастя, пряної довіри.
Знайти б у компромісах тонку грань,
Яка життя незримо доповняє
Між світлим світом мрій і сподівань
І тим, що у реальності чекає...
Новий день
Світ сміявся з моїх одкровень.
А я сліпо йому довіряла.
Із усмішкою радісно день
У промінні яснім зустрічала.
Я так вірила в чесність ідей,
В простоту, зрозумілу людині.
Та для заздрості - просто трофей
Ті думки, що плекала щоднини.
І холодним осіннім дощем
Зрозуміла, де суть мого болю:
На війні треба вміти з мечем
І без нього знайти в собі волю,
Щоб у бій відчайдушно іти.
Сили вищі най стануть у поміч.
Тільки так я дійду до мети
І здолаю безглуздості неміч!
Хай іскриться надією день,
Щоб могла я промінню всміхатись,
Щоб співала щасливих пісень,
Не боялась в житті закохатись!
Світ сміється з моїх одкровень...
Я також посміхнусь йому щиро.
Із усмішкою радісно день
На порозі любові зустріла...
Відредаговано: 26.01.2023