Нова пора

Ніч проснулась 

Спомином дощу ластівка кружляє.
Березень сніжив, квітень відгримів.
Сонце край села хмару сповиває,
Місяць недалеко захід свій зустрів. 

У тумані трав загубився шелест
Терпкого листка, що у грудні згас.
Рибам в очереті снить вчорашній нерест.
Чаплі розійшлися в полі без образ. 

Дихає теплом дерево над ставом.
Між квіток нарцис в себе закохавсь.
Голосять птахи. Їжачатко жваво
Тупає в курник, мо, що перепасть. 

Заспана весна ніжно посміхнулась:
Знов прийшло життя у природи світ.
Спомином дощу ніч тепер проснулась,
Кличе до зірок, у новий політ.

На Вербну неділю

Чарівна вербичка так довго це свято чекала!
Із року у рік вона віру комусь повертала,
Надію на щастя і спокій у стомлене серце,
Що запахом листя і ладану в пам'яті ллється. 

Святая вода омиває думки чистотою,
А сповідь з причастям єднають небесне з земною
Душею, що прагне прощення і сили,
Аби після смерті її до Едему пустили. 

Лунають в домівках піднесені, щирі молитви,
Щоб жити у мирі, щоб згасли всі біди і кривди,
Щоб люди навчились любити, радіти, прощати,
Щоб вміли добро й чистоту у собі примножати. 

Святая вербичка тремтить у руках прихожан,
Бо чується їй та могутність, що втілює храм,
Бо знову вона стане символом Бога Живого.
На Вербну неділю до храму єднає дорога.

І є життя

У голові - суцільні круговерті.
На відстані між небом і землею
Можливо всі стандарти й штампи стерти...
Шкода, ніхто не вірить в цю ідею. 

Так мало тих зернин, що у землі
І так багато бур'янів, каміння,
Які псують родючість для ріллі,
Мале зерно пускаючи на тління. 

Між хмарами рутинних діл і справ
Знайти промінчик запашного сонця,
Який би негаразди розігнав,
Щодня всімахаючись привітно до віконця, 

Де буду я творити власний світ,
Захований за кожним незбагненням.
Хоч крил нема, та прагну у політ,
Щоб не ховати в серці одкровення, 

Щоб не блудити згубленим ягням
І не тремтіти від чиїхось страхів,
Довіритись лиш власним почуттям,
Створити мить, яка не знає краху 

І Вічність віднайти між небуття,
І душу проростити в благодаті,
Бо все навколо - це і є життя,
Бо все для серця можна відкривати.

Зупинись для життя

Зупинись на хвилину - відчуй як вирує життя.
Кожен прагне знайти своє місце поближче до Бога.
Хай немає ні миті повторення чи вороття,
Та завжди до мети може вести терниста дорога. 

На старім погарищі із часом трава оживе,
Що застелить всі спогади паростком зелені й сонця
І прийде на заміну розрусі і пустці нове,
І поллється життя під поглядом сил охоронця. 

Він в руці має меч, щоб розбити гріхи забуття,
Біля нього завжди вогник правди й надії палає.
Саме він є хранителем істин і суті життя,
Через нього вся віра й любов, наче кров, протікає. 

Між погнилим листком проростає підсніжник весни,
Із забутого жолудя з'явиться пагін - стеблина.
Щоб своїм незбагненням для людства надію нести,
Що живою в живому залишиться завжди людина.

Образ твій

Запах твій проник у саму сутність.
Я тобою дихаю, живу.
Така незрозуміла незабутність,
Де відкриваю істину нову. 

Ти сам знайшов мене у небутті,
Де загубилась на життєвих римах.
Я потопаю в цьому відчутті,
Коли душа стискається незримо. 

У погляді твоєму - цілий світ.
Він зовсім інший. Я його не знаю,
Та відкриваю крила і в політ
За власним щастям в небо вирушаю. 

В твоїх руках- надійність і тепло,
Що гріє душу, серце, розуміння.
Збулось найкраще з всього, що було.
Все непотрібне залишилось тлінню. 

Слова постійно неважливі нам,- 
В них мало суті, сили і відваги.
Ми віддаємось власним відчуттям,-
У цьому неймовірність рівноваги. 

Немає меж для справжніх почуттів.
Я розчиняюсь у тобі назавжди.
Скільки прожито й пройдено життів,
Та образ твій веде мене до правди.