Ким я є?

Пишу барвінки

Я обираю те, що між рядків!

Там так багато слів і розуміння!

Немає суддів і немає свідків –

Лише мої емоції та вміння.

І цілий світ на чорно-біле тло

Лягає незодягненим барвінком:

Усе чарівне в барвах ожило,

Набралося могутності відтінком.

Нема обмежень і нема межі –

Усе можливе стало як ніколи:

Знизу угору капають дощі,

Від сонця небо й зорі захололи…

І кожне слово – зброя олівця,

І кожна рима – заповіт таланту.

Нема цьому початку і кінця, -

Усесвіт забере свою оплату,

Де вписаний увесь життєвий шлях

І кожне слово й буква на папері…

Я обираю те, що не в рядках –

Пишу барвінки у своїй манері.

У вінок

У світі незаблуканих бажань
Слова і фрази - одинокі скелі.
Сплету вінок з чарівних сподівань:
Хай будуть вони вірні і веселі.
В магічності буденного життя 
Шукаю діаманти одкровення.
Немає рим - немає вороття,
Яке ж тоді знайти собі імення?
Зефірна хмарка плине серед мрій:
Їй мало простору для нових викрутасів.
Не хочеться в реальності чужій
Знов згаяти ані хвилинки часу.
Слово за словом мчать, немов струмки,
Щоб озеро натхнення напоїти
І розчинитись в бистрині ріки - 
Все відчувати і коханням жити.
Солодке сонце зігріває день,
Щоб хмари пізнім щастям відродити.
Збираю у вінок старих пісень,
Щоб не забути, як на світі жити.

Моє щастя

Лише краплинка неба у долонях,

Але її для щастя вистачає.

Фіалок запах полонив свідомість –

Таке життя й воно мене кохає!

Солодким щемом серце розриває:

Усе прекрасне і живе навколо.

Я радість свою у обличчя знаю –

Безмежність світу і краса просторів,

Жовтогаряче сонечко кульбаби,

Усмішка чоловіка для натхнення,

Підтримка рідних і надійність дружби,

Незлобність, щирість, легкість від прощення,

Обійми найцінніші трьох синочків

І усвідомлення того, що все прекрасне,

Шептання вітру в шелесті листочків,

Проміння сонця в небі чистім ясне.

У кожного – своє велике щастя.

Знайти баланс, де буде все комфортно –

Як після сповіді відчути смак причастя,

Усе стає привітно й зорельотно.

Стою перед вами

Я стою перед вами й оголена в мене душа.

Хтось осудить, а інший подумає: щоб і мені такі крила!

Я її не обрала і не віддала ні гроша,

Просто десь між життям я її врешті-решт зрозуміла.

Скільки всього прожито і пройдено нами разом!

Скільки в ній невідомого! Й хочеться це відкривати.

Хтось згори захищає нас віддано сильним крилом,

Щоб змогли ми удвох надію на щирість плекати.

Хай життя – то лиш мить, але варто його берегти.

Бо у радісних споминах серце, й душа оживає.

Тільки так люди можуть крізь всі негаразди пройти,

Щоб збагнути, що там, угорі, їх надія чекає.

Я стою перед вами, читаючи власні слова,

Що написані серцем, пророщені вірою в щирість.

Хай та сила, що творить, навколо усе напува,

Щоби плід розуміння, любові і щастя в нас виріс.

Рабою щастя...

Рабою неба? Пристрасті? Кохання?

Я згодна! Хочу зараз, у цю мить!

Забули сором пізні сподівання

І думка прагне рухатись, творить!

У серці розливається блаженство,

Бо зараз, тут достоту я живу!

У вихорі незримого шаленства

Себе знайти так хочеться нову!

Затихли сумніви, тривоги, нерішучість.

Нема їм місця серед нових справ.

У творчості своя німа плодючість –

Позбавити ілюзії оправ.

І неважливо, чи солодке сонце,

Чи грози гіркотою розлились:

Під сховком невидимим охоронця

Душа чаклує – вірся і творись!

Рабою щастя? Втішення? Надії?

Не проти стати в вирішальну мить,

Бо знаю, що уже збулися мрії!

Бо зажило і більше не болить!