Забутий вірш
Забутий вірш дитятком невгамовним
Десь колесить в моїх солодких снах.
Він міг би написатися змістовним,
Але реальність стерла його в крах...
Він ніс багато свіжості і сили,
І душу омивав рясним дощем.
Його любити так і не просили,
А він обвив любов, немов плющем.
Такий смішний... Комусь - несамовитий,
Він ніс тепло душі і жар сердець,
Щасливої сльози горнятком вмитий,
Ще й екзотичність прихопив насамкінець...
Але... не народився... заблукали
Стежки до мене... А мої - вросли...
Хоча щоночі в снах я все ж чекаю,
Що він знайдеться, може, хоч колись...
Усесвіту життя
У серці непророщених зернинок
Ховається усесвіту душа.
Пройшовши шлях із сотнями зупинок,
Не заплативши правди ні гроша,
Чекає день нових усмішок сонця,
Чекає ніч пробудження зірок
І ранок зазирає у віконце,
І вечір робить несміливий крок.
У круговерті світу час – нетлінний, -
Не продає і не купує суть,
Насичується істини промінням,
Лиш вічність й небуття його пасуть.
Піщинки мрій залишаться за нами,
Краплини спогадів розтануть, наче сніг.
Усе змивається невпинності дощами,
Та все вертається на сутності поріг.
І що було до нас, те буде й після –
Людська природа, як коловорот.
Нетлінна пам'ять і фольклорна пісня,
А інше все… Лиш новий поворот.
Життя людське, як папороті квітка:
Цвіте вогнем крізь морок небуття.
У серці брунькуватого зернятка
Ховається усесвіту життя.
Напиши мені
Напиши своїм серцем як боляче жити у світі брехні.
Напиши своїм духом, чи соромно буде мені
За прожиті рядки, за несказані в римах слова,
Бо інакше мій подих окутає гірка імла.
Напиши своїм поглядом, що не сказав між думок.
Напиши у мовчанні, чи правильно рОблю я крок.
Напиши мені вперше... А я прочитаю той лист
Під осіннього вальсу багряних думок падолист.
Подумай
Шукаєш прощення, та сам не пробачаєш...
Хочеш любові, та не любиш сам...
Що в мить чужого щастя відчуваєш?
Чи дякуєш за долю небесам?
Усе в тобі кричить про переваги:
І виховання, й гордість у очах...
Та все воно - лише стежки до страху,
Коли вкінці дороги - тільки крах...
Бо враз ти залишишся наодинці
З своїм егоїстичним почуттям.
Тепер зі світом ви - лише чужині,
Не варта дань твоїм сліпим знанням...
Подумай добре, доки ще не пізно,
Що є найважливішим у житті...
Щоб потім не просити в Бога слізно,
Бо прощення приходить в каятті...
Тепло твоїх рук
У теплі твоїх рук я знайшла свою першу домівку,
Де солодкі слова, ніжний шепіт мене колисав,
Я росла і раділа, босоніж ступа на долівку
І знаходила всесвіт між цвіту й тендітності трав.
Ти була моїм всім – найріднішим у світі створінням,
Твої очі любов’ю зігріли на тисячі миль.
Я цвіла, наче квітка, пускаючи в землю коріння
І знаходячи щастя між сонячних променів хвиль.
Пролетіли роки, я давно вже дорослою стала…
Та тепло твоїх рук залишилось у серці навік.
Мамо мила моя, твоя віра в мені проростала,
Щоб з душі народився добра і надії потік.
Кожним віршем своїм душі інших людей обіймаю,
Щоб стелилось добро вишиванками радісних рим.
Та тепло твоїх рук, як дитина, я ще пам’ятаю…
Десь частинками неба у пам’яті з серцем горим ...
Я мовчу
Я мовчу... Для правди слів не треба.
У мовчанні так багато знань:
Розуміння осяйного неба,
Витримка надії, сподівань,
Щирість і окриленість усмішки,
Неймовірність запізнілих снів,
Ще вітрів упевненості трішки,
Всесвіт невимовних відчуттів...
Все сказати може чистий погляд,
Зморшка мила в кутику очей,
Дотик рук, неписаний світогляд,
Упередження п'янких ночей,
Любування вітром при дорозі,
Розуміння власного буття.
І без слів я розказати зможу,
Що ж насправді є моє життя...
В ньому так багато спостережень,
Почуттів, надій та сподівань,
Мрій далеких, страхів та обмежень,
Кроків невагомих і блукань,
Все, немов у всіх, але водночас -
Зовсім інше, бо воно - моє...
Знов ловлю на сОбі запах ночі,
Соловей із неба пісню п'є...
Відредаговано: 26.01.2023