Не твоя

***

Твоєю іграшкою не збиралась бути

Невинна серцем, лагідна душа.

Ти не давав про себе їй забути,

Хоча твоя – не варта і гроша!

Цей світ неволив власними думками.

Так високо забрався у житті!

Але твоїми мертвими словами

Не простелити мрійності святі,

Не дихати їй вільно біля тебе,

Не бачити приємності буття.

Вона для тебе – подиху потреба,

Аби поринути у гострі відчуття.

Так, паросток зламати досить легко,

Та корінь міцний у землі живе.

Вона від тебе у думках далеко –

Не виправить це дзеркало криве,

Що у твоєму серці бачить ницість,

Убогість небагатого життя.

Вона для тебе – чиста таємничість,

Твоєї черствості і злоби викриття,

Та все одно ти прагнеш краплю світла,

При всій тій владі, що у тебе є –

Її душа притягує магнітом.

Але ту душу не приваблює твоє!

Невинність серця ти не купиш фальшем!

І лагідність душі не забереш!

Вона за тебе в сотні тисяч краще!

Навіть у клітці – її дух без меж!

Баланс у світі – доброта безцінна,

Як і любов, і щирість, і тепло –

Навіки найдорожчі і нетлінні.

Із паростка зросте міцне стебло…

Це любов?

Їй не бути твоєю: ні зараз, ніколи, нізащо!

Всі дороги розводять вас, хоч зустрічаєтесь знов.

Думаєш ти про неї щоночі, щодня – дуже часто,

Коли бачиш її – у серці щораз кипить кров.

Та вона, наче космос, літає між зір і галактик…

Не спіймати ні дотику, ані тепла від очей,

Хочеш ти її серця хоч крихточку, або хоч клаптик,

Мрієш знову про неї на протязі сотень ночей.

Що в ній є особливого, що не дається забути:

Ані лагідний погляд, ні усміх на милих губах? –

Сам собі пояснити хотів би і те осягнути,

Що ти дихаєш мрією і оживаєш у снах,

Що шукаєш стежки, де ступали її одкровення,

Сам малюєш шляхи, щоби бачити знову і знов.

Вона стала для тебе не стимулом, але натхненням

Тож скажи мені що це, якщо лиш не справжня Любов?

Не твоя 

Ні дати, ні взяти - скував саме ти мої крила.
Та я не змирилась- на штучних у небо злетіла.
Тобі не здобути ні крапельку влади над серцем - 
Воно не для тебе! Для інших бажань тепер б'ється...
Арктичною кригою тугу назавжди покрило.
Якщо не змінити тебе, то себе я - змінила.
Тепер до мети - із холодними серцем й думками.
Тобі не пробратися в душу - вона за замками.
Ти вирішив сам, що один - це і так вже багато.
Навіщо ж було моє серце в полон забирати?!
Як добре, що вчасно його із біди врятувала,
Інакше назавжди б віддала - тебе покохала...
На жаль, не за щось, але всупереч всім розумінням.
Як добре, що очі відкрились - настало прозріння:
Нема у тобі тої сили, щоб втримати душу.
Мене не зламати. Це я твої плани всі рушу!
Хотів так багато - крізь сходинку мчався до цілі,
Позаду лишивши догмати і правила зрілі.
Тепер балансуєш на кінчику гострого леза.
Пильнуй, бо в душі і серці вже справжня пожежа...

Прийде той день

В твоїх ілюзіях я загубила серце.
Смішні історії підносять твій престол.
Хтось інша хай до тебе вкотре рветься,
А я не хочу! Що в мені знайшов?
Солодкий плід лиш той, що не дістати?-
Таким законом ти вершиш свій суд?
А знаєш, адже зможеш покохати...
Хай не мене... та, все ж... коли-небудь...
Яким слабким ти станеш тої днини,
Коли збагнеш, що маєш почуття!
Знайдеш молитву ближче до людини,
Відчуєш смак справжнішого життя!-
Воно на гіркоту і перець щедре,
І солі не жаліє з дня у день,
Але якщо вкладеш краплю душі - все верне,
У серце закладе краєць пісень...
І солод в ньому є. Наситить серце
Надії, доброти пахучим медом...
Настане мить... І у тобі озветься
Все те, що ти шукаєш десь під небом...