Шлях

Знайти свій шлях

Розкрити б крила і злетіти в небо,
Кружляти серед білих, ніжних хмар,
Ловити подих вітру... Ось потреба,
Яка учинки всі підносить на вівтар.
Красивих слів й думок безликий лицар
Вдягає мрій вуаль, немов вінець.
Тому так часто ночами не спиться.
Несказаних думок летить гінець.
Йому любов хай серце окриляє,
А краєвиди не дадуть відчути втому.
Я не здаюсь й не здамся- я чекаю:
Знайти свій шлях до вічності і дому...

Корабель життя

В глибинах душі не знайти порятунку.

Куди корабель запливе на цей раз?

Все тіло муштруємо, хочемо струнко,

Та гне до землі невловимості час.

Тривожні думки закрадаються в серце.

Все нові світанки приносять жалі,

Бо стрічка дорослості скоро порветься,

А старість хитка на життя кораблі

Така ненадійна, що впору боятись,

Бо море болотом обернеться вмить:

Якщо не боротись, якщо не старатись,

Якщо не гребсти, коли навіть болить!

Життя – боротьба: за серце і розум,

За щирість душі й власний погляд на світ.

Усе побороти: і шквали, і грози,

Щоб вільними птахами - знову в політ.

Життя корабель як хитка ненадія

У морі часу пропливає за мить.

Чи шквал, чи гроза, чи стрімкі вітровії –

Хай запал емоцій його лиш п’янить!

Задля...

В павутинні думок впору вимести всякі закутки,

Посадити в душі маргаритки, або незабудки,

Посміхнутись дощу і радіти промінчику сонця,

Побажати щасливого дня хмурому незнайомцю,

Покопатись в собі, щоб зробити ще крок до сумління,

Подивитись прекрасне, щоб винайти власне творіння,

Віднайти давній храм своїх щирих і справжніх емоцій,

Не спинятись й на мить на жодному слові чи кроці,

Розмовляти зі світом – хай знає, що він не самотній,

Власне серце від злоби очистити в вечір суботній,

Подолати до мрії усі перепони, або перешкоди,

Потонути на мить у блаженному сні насолоди…

Так багато змінити потрібно, щоб кращими стати,

Щоб себе саме справжнім завжди і в усім відчувати,

Але варта мета усіх потугів, кроків і поту –

Бо усе то для щастя і крил задля вічних польоту.

Кохання в нагороду

Кохання в нагороду за терпіння…

Коли всі інші не чекають й мить,

А ти поради прислухаєшся сумління:

І знаєш точно, що переболить.

Кохання в нагороду за дива…

Коли всі інші вірять лиш собі,

А ти підтвердження знаходиш тим словам,

Що зцілюють молитвою в журбі.

Кохання в нагороду за любов…

Коли всі інші з впертістю чекають,

Що їх полюблять за блакитну кров,

Ти любиш всупереч – хай відчувають.

Кохання в нагороду за правдивість…

Коли всі інші кращі крізь брехню,

Ти бачиш виняткову особливість

У тому, що твоя душа у ню.

Кохання в нагороду за мовчання…

Коли всі інші голосно кричать

Про своє серце, душу і кохання,

Ти робиш, хоч твої вуста мовчать.

Кохання в нагороду за життя…

Коли всі інші бережуть тепло -

Безхатченкам даруєш укриття,

Аби у душах світло їх було.

Кохання в нагороду за добро…

Коли всі інші користі шукають,

Ти, як Адам, даєш своє ребро –

Хай віру в Бога так і не втрачають.

Кохання…найцінніша із чеснот.

Як скринька з найкоштовніших скарбів

І втіха від розпачливих скорбот.

Чи заслужити ти його зумів?

Це справді я?

Дорога до серця забута навіки.
Невже я - нездара? Невже я - каліка?
Ховаю від себе свою справжню суть.
Це пекло скінчиться хоч коли небудь?
В пітьмі прорізаються зір силуети...
Я хочу до них - в ці незнані планети:
Відкриті для зору, закриті для людства.
Ми тільки розмріялись- вони сміються.
В безжальності серця людського на мить
Прозора надія, як дощ, забринить:
Можливо, десь є хоча б клаптик землі,
Де прямо у небо пливуть кораблі?!
Де віра в добро не приправлена трунком,
Невинна сльоза - в чистоті поцілунку,
Де щирість і відданість - вищі чесноти,
Де радість приносять звичайні турботи?!
Невже частка Раю - не в душах й серцях?
Приходить полегшення тільки у снах...
І знов я себе сотий раз запитаю:
Це справді я є, чи я так виглядаю?