Істин сутність

Ми всі приходимо

Приходимо в цей світ знайти свій шлях.
Лише піщинки, що бажають слави.
І губимось у власних відчуттях
І завмираємо на дні октави. 

Багато пізнає жагу тепла.
У пошуках надійності і ласки
Не помічають як німа стріла 
В очах кохання розбавляє краски. 

Ми всі були. Хто буде після нас,
Можливо, вони знайдуть істин сутність,
Збагнуть для себе і складуть каркас 
Тих догм, що уміщають незабутність.
 

Серце чоловіка

Серце батька - самотністю вовка...
Крок за кроком прямо в небуття.
Надто вже межа та стала тонка,
Надто боляче жевріє ще життя! 

Хочеться зламатись і розбитись,
Та лиш голос розуму: не смій!
Маєш ти для неї залишитись,
Не пройшов ще шлях нелегкий свій! 

Хочеться від розпачу завити!
Що не так зробилося в житті?
Лиш хотів до вічності любити,
А не вічність бути в самоті! 

Серце батька, серце чоловіка-
Ніжна квітка в панцирі й броні.
Хто те розгадає, той навіки
Не лишиться вже в самотині!

Куди йдемо?

Стираю реальність від шкарлупи фальші.
І далі, і знову спостерігаю обман.
Одні збагатились і думають, що найкращі,
А інші зализують кров на обривках ран. 

Надійністю друзів так перевірити легко.
Життя - то найкращий вчитель добру і злу,
Які залітають в душу крильми лелеки,
Й живуть невіддільно, допоки і я живу. 

Замки до кімнат ілюзій уже не треба -
Усе розмішалось в часі, як барви у грі.
Лише в чистоті простого земного неба
Ще бачаться краплі правди вже зовсім малі. 

Куди ми ідемо скопом? Кого бажання
Веде до вмирання істин і почуттів?
Від вимирання сцілює лиш кохання,
Та інколи для розуміння треба кілька життів.

Мамі...

Можна, я схилюсь до твоїх рук?

Вони пахнуть щирістю й дитинством.

Скільки на шляху було розлук?!

Кожна згадка - ниточка в намисто.

Як багато разом ми пройшли:

Ти - моє життя і я - твого частину.

У твоєму серці проросли

Ніжність і турбота за дитину,

А в моєму - новий сад розцвів,

Де любов до батька і до неньки

Передасться й через сто життів,

Бо це ви - мої! Мої рідненькі!

Я щодня запитую себе:

А чи гідна донька я у мами?

Хай твоє обличчя чарівне

Плаче лиш щасливими сльозами!

Щоб завжди у мене ти була!

Всіх твоїх порад я дослухаюсь!

Я - твоя частиночка мала,

Що любов і ласку відчуває...

Мамо, кожна зірка в небесах -

То твої невиплакані сльози.

Ти за нас молилась по ночах,

Нас вела за руку по дорозі,

Щоб не спотикнулися на злі,

Щоб не знали підлості і болю.

Ми для тебе - назавжди малі,

Але й ти завжди лишайсь собою!

Не пізно

Тихо плакав дощ в моїх долонях.
Осінь золотом дерев покрила скроні.
Сірість  не розбавлює натхнення.
В голові застрягли одкровення.
Чистий подих губиться між млою.
Для себе на мить стала чужою,
Щоб на все це збоку подивитись
І у власних цілях не згубитись.
Вітер розкидав думки нескромні.
Все навколо - в дрімоти полоні.
Розібрати б подих на частини,
Щоби вистачило до нової днини.
Та не все так просто як здавалось...
Дивні сни на мене зачекались,-
Манять неосяжністю своєю,
Розриваючись між небом і землею:
Між дощів і сірості світанку
Листопад знайшов собі коханку -
Мокроти імлу цілує ніжно.
Для кохання не буває пізно.

Знайти себе

Зітри усе, приречене на фальш,-
Не місце цьому у житті твоєму.
Твій персональний, незбагненний краш...
Нема шляхів до вічного Едему.
Самі закрили щастя терпку мить,
Жорстока сутність прагне до падіння.
Й фантомна біль у грудях защемить,
Коли приходить хвиля розуміння.
Малий самообман створив петлю,
Де оправдяння- і причина, й совість.
Кістлява відьма дістає мітлу:
Про неї вже давно почата повість.
У дирижаблі замкнутих ідей
Не хочеться летіти наодинці.
Згубився серед сумнівів Еней...
Чи вистачить повітря при зупинці?!
Неідельний світ полонить дух,
Обіцянки стирають призму правди.
Ти загубив і смак, і зір, і нюх,
Але твоя мета того не варта,
Бо чисті цінності забулись у віках,
І вже не обираєш власним серцем
Той,саме свій і тільки чесний шлях,-
Його видіння в міражах зітреться.
Якби ж ти знав, що варті боротьби
Усі ті ідеали незбагненні,
Та чи бажав за ними ти іти?
Знайди себе у цьому одкровенні!