В гонитві

###

Гулко серце відбиває ритми...
Між зірок застрягла вже імла.
По слідах недавньої гонитви 
Келих льоду- прямо до чола.
В таїні розкриються всі барви,
Та у душах не знайти тепла.
Може, думаю про це я марно?
Може, ще до змін не доросла?
Та невже лиш вік черкає мудрість,
Обдирає старовічний храм?
Може, я скажу для когось грубість,-
Інколи себе я бачу там...
Досвід не давав правА казати,
Та життя навчило розумінь
І дало натомість так багато 
До глибин ще невідомих вмінь.
Хочеться не дно в собі шукати,-
Хочеться вивчати глибину,
Щирість із любов'ю поєднати,
Як колись, у сиву давнину.
Щоб натомість, дивлячись у очі,
Бачити чужий та справжній світ.
Щоб не снити мріями щоночі,
Не чекати мудрості у літ,
А отак, за миті розуміти,
Відчувати відчай і печаль,
Щирість від любові відрізнити
І цинізму скинути вуаль.
Так багато ще мені навчитись:
Осягнути треба власний світ,
Щоб брехню від правди відрізнити,
Щоб здійснити справжньості політ.
 

Пісні солов'їв 

Заспівали тихо свою пісню
Виспраглі на голос солов'ї
Про гонитву за народом грізну,
Про любов і сльози у сім'ї,
Про часи війни та підлість зради,
Коли відчай лився як вода.
В пошуках то істини, то правди
Зі смертями бігала біда.
Розривалось серце, наче камінь,
І тверділа віра серед лих.
Між слідами то життя, то марень 
Скільки доль і рідних, і чужих?!
Розбивалась на друзки надія,
Але хтось уламки ті збирав,
Щоби врешті вітер змін повіяв,
Щоби Бог цю землю покохав 
Знову, як колись, в часи правічні,:
Осінив любов'ю і добром.
Мрії всіх земних синів одвічні 
Захистив упевненим крилом.
Але доки, в двадцять першім віці 
Ще воюють за життя сини...
Солов'ї затягують на гілці 
Пісню про бездоленість війни...

Чи варто?

Між голками правди й медом болю
Хочу бути я сама собою,
Розуміти, що не вистачає,
Щоб іти вперед і аж до краю.
Плоскість чи округлість - неважливо,
Це і так відносно та фальшиво,
Але, розбиваючи реальність,
Знову натрапляю на банальність:
Все навколо- виключно теорії,
Лиш чиїсь уперті алегорії,
Хто нам скаже правду і коли?
З часом стане "є" простим "були".
Між життям та вигадкою - сон,
Та живуть обидва в унісон,
Щоб із кожним днем впускати мить,
Коли вся реальність закипить,
Спалахне багаттям розуміння,
Але через попіл й призму тління.
Тож чи варто мучити свідомість
За свідомий погляд в невідомість?!

Моя душа

Змальовуючи грані забуття 
Кричу минулому: "Ти - те, що відбулося!"
Тверезістю п'янить любов життя,
Усе задумане збулось і не збулося... 

Ще так багато хочеться пройти!
Ще стільки перешкод треба здолати!
Але на всі планети і світи
Одного досвіду замало й забагато. 

Я - лиш піщинка серед міріад.
Що лишиться на попелищі часу?
Пройшовши через біль і підлість зрад
Я бачу кожен колір як окрасу 

І думку, і бажання й темну лють,
І злобу, що за заздрістю тупцює.
Хтось помирає, та вони - живуть 
Їх не вбивають часу вітродуї. 

Живе душа і оживуть слова!
Вони наповнять знову чиєсь серце,
Розчинять простір, віднайдуть дива.
Моя душа у когось відгукнеться.

Правда брехні

В брехні немає щирості, чи ласки,- 
Один обман - в усьому, на що глянеш.
Вона до тебе ластиться: будь ласка,
А потім сам рабом залежним станеш. 

Куди тікають відданість та щирість?
Чому любов прогнав необережно?
За думкою ховається мінливість,
Яка стирає свідків застережень. 

Не тим шляхом... Не ті стежки ти топчеш...
Але тобі на все зараз байдуже.
Усе напевно і усе неточно.
Не з тими якостями та наразі дружиш. 

Брехня брехнею завжди залишиться.
На благо, чи для припису сумління.
Колись минуле світлим днем насниться.
В той день тобі бажаю розуміння!