1

В цю темну ніч, тільки місяць на небі освічував дорогу. Було так темно, що аж моторошно. Раптом мертву тишу порушив звук автомобіля, який зупинився біля невеликого бару. Із машини вийшов чоловік у світло-коричневому пальто. Сивина покрила вже більшу частину волосся на його голові, а зморшки павутинкою лягли на його обличчя. Він обійшов машину і зупинися біля її капоту. Важко дихаючи, він дістав цигарку і запалив. Затягнувшись декілька раз, чоловік викинув її. Тепер у повітрі був запах дешевого тютюну і дим, який повільно розсіювався.

Чоловік повільно закрокував тротуаром до входу в бар. Двері ще поки були відчиненими, тож чоловік опинився у барі майже безшумно. Зробивши декілька кроків, чоловік присів на стілець. У барі було злегка приглушене світло так, щоб відчувалась атмосфера.

Чоловік поглянув на єдину людину, яка була у приміщенні. Це була немолода жінка, яка очевидно виглядала старше, ніж їй було насправді. Жінка поклала останній стаканчик на місце, взяла потріпану потерту куртку та одягнула на плечі, а потім перекинула через плече сумку. Вона не одразу помітила чоловіка у кінці бару, а, коли вона його побачила, то байдуже кинула на нього погляд, в надії, що це не п’яний хуліган, із яким їй доведеться серед ночі розбиратись.

Тим часом чоловік у кінці бару уважно за нею спостерігав. І хоча він погано бачив її обличчя, все ж він помітив її байдужість на пізній візит. В той момент він збагнув, що ця жінка уже давно нічого не боїться.

- Бар зачинено! - сказала жінка важким грубим прокуреним голосом.

Якби він не знав, що вона жінка, то подумав би, що це чоловік. А темрява стерла би всякі сумніви.

Проте чоловік не повірив у те, що почув чоловічий голос. Він не поспішав робити передчасні висновки і просто спостерігав, чекаючи достатнього напруження. Чоловік потер рукою бороду і тихим, але впевненим голосом сказав:

- А я до тебе… Розо…

Його слова змусили її сіпнутися, а її обличчя перекосилося на якусь секунду. Проте хвилина слабості швидко минула. Жінка опанувала себе і почала обдумувати план дій. Вона одразу ж зрозуміла хто він такий і, чого сюди прийшов так пізно. І якщо вже прийшов, то, певне, має вагомі докази. Однак не в її стилі так просто здатися. Тепер для неї одна секунда це ціла вічність, щоб придумати план дій.

Чоловік піднявся і підійшов до неї ближче. За 2 метри від неї він зупинився і почав:

- Твій шлях закінчився. Сьогодні був останній твій день на волі. Адже мені відомо про все, що ти так вміло приховувала більше 30 років. Маю ж віддати тобі честь, таку геніальну жінку як ти нелегко зустріти. Жаль, ти не в те русло направила свій розум.

Та жінка мовчала. Вона не промовила жодного слова чи навіть звуку. У її голові народжувався план. Розуміючи, що їй на цей раз не вдасться вислизнути, жінка присіла, покинувши свою сумку на барній стойці.

Чоловік відчув певну напруженість жінки. Це так вона віддалялась від нього, набираючи сили, аби з усього духу відштовхнути й втекти.

Витримавши паузу, чоловік продовжив:

- Я почну спочатку. Це була п’ята справа, над якою я працював разом із видатним детективом Петром Івановичем. Він вирішував справи, лише прочитавши як було скоєне вбивство. Одразу ж помічав усі деталі, емоції, обмовки. Його не можливо було провести. І це стало його улюбленим заняттям. Однак одного разу справа трапилася важкою, заплутаною. Не було підказок чи емоцій. Вбивство сталося холоднокровно і без явних натяків.

Чоловік зробив паузу. Він чекав на її реакцію, проте на обличчі жінки не відобразилися жодні емоції: воно було спокійне і незворушне, ніби кам’яне. Чоловік придивився до неї і побачив, що хоч вона зовсім незворушно сиділа і зовнішньо не виказувала нічого, та всередині вона поринула у ті спогади.

Шлях до її зізнання був вибраний вірно. Було очевидним, що як би вона не придавлювала спогади, якщо про них нагадати, вони захлеснуть, особливо такі сильні, як були у неї. Тож він продовжив.

- Коли ми з детективом увійшли до кімнати у готелі, я побачив жахливу картину: серед кімнати лежала мертва дівчина у калюжі крові. У неї над правим оком була невеличка дірка. А тіло завмерло у дивній позі. А погляд… Чого вартував тільки погляд! Її очі дивилися кудись в даль, ніби благаючи не вбивати її. Але холоднокровного вбивцю тільки порадували її благання. У кімнаті стояла мертва моторошна тиша, від якої по шкірі бігали мурашки. Криміналісти не знайшли ніяких слідів від великих черевиків, чи від взуття на шпильках, ніяких зайвих відбитків пальців, а також слідів злому. Були тільки незначні сліди боротьби. Детектив припустив, що дівчина впустила вбивцю сама, бо не підозрювала про його наміри. Якийсь час вони розмовляли і зрештою жертва здогадалась та спробувала марно боротись. Я бачив по обличчю детектива, що він спантеличений, збитий з толку. Детектив став хапатись за зброю, якою була вбита жінка. Як відмітила експерт-криміналіст це могла бути шпилька для волосся. Як виявилося ця дівчина була учасницею конкурсу «Королева областей». Її звали Христина Швадюк. Вона займала перше місце у рейтингу дівчат, була першою претенденткою на корону. Тож звісно підозра впала на наступну дівчину у рейтингу на Лілію Брунько.

Детектив знову зробив паузу. Одразу ж було помітно по її очам, що жінка крайнє задоволена, що змогла дурити стільки років старого і видатного детектива, знаного, як експерта по важким і складним справам. Її очі, то дивились кудись далеко і сумно, то на чоловіка задоволеним поглядом.