Там вдалечі, де млосне небо торкнулося родючої землі,
щось сталося незбагенної краси.
Хтось ледь торкнувся обрію, віртуозно минув високі пагорби...і зник.
З’являвся тут, а потім там.
І залишав по собі лиш солодку таємницю.
Так вміти філігранно грати– хто він?!
То сонне листя раптом затремтіло.
Чому воно так зхвилювалося і мліло?
І ось гілки вбирають кожну мить.
Дзеркальна гладь прозорої води жадає зустрічі і кличе:
— Іди сюди, іди сюди... — вона гукає ніжно й загадково.
І ось вже плинні вигини води звиваються в мережево чуттєвого торкання.
Так загравати може тільки він– незримий подих неба і землі, таємний шлейф цнотливого єднання.
Відредаговано: 30.08.2026