Біллі. Частина перша.

Розділ перший

Він сидів тихо і дивився вдалину, а в його квартирі було справжнє свято. Прийшло багато гостей із дітьми, які бігали навколо столу. Стіл буквально ломився від їжі — чого на ньому тільки не було: і димляча сарма, і соковиті чевапчичі, і грецький салат, щедро посипаний бринзою. Поруч красувалася запечена свинина, фрукти, вино, ароматний пребранац і золотиста картопля. А найголовніше — усе приготував сам Біллі, включно з домашнім хлібом погаче. Гостям залишалося тільки впоратися з усією їжею, але при такій кількості це було неможливо.

Біллі було близько п'ятдесяти, але він так і не зустрів ту саму, яку шукав майже половину свого прожитого життя. Можливо, це пояснювало, чому він сидів так тихо і дивився вдалину, уявляючи собі ту єдину, зустріти яку в цій далекій країні здавалося ще більш малоймовірним.

Уже майже сім років він жив у Китаї, у найпівденнішому його місці — на острові Хайнань. І хоча йому подобалася азійська їжа і іноді він навіть ходив у ресторани та пригощав своїх приятелів, усе ж у його квартирі лунала тільки енергійна сербська музика і готувалася тільки сербська їжа. Здебільшого — запечена в духовці, у якій йому вдавалося навіть пекти хліб. Його філософія зводилася до того, що таким чином він зменшував ностальгію за домом, хоча все ж продовжував сильно сумувати за своєю великою родиною.

У це чергове свято, яке він влаштував для приятелів (серед яких були і китайці, і європейці), він увімкнув балканську музику і сказав, що всі запрошуються до танцю. Біллі встав посеред кімнати і почав показувати рухи; усі взялися за руки і намагалися, потрапляючи в такт музиці, рухатися. Білі від задоволення майже заплющував очі і був схожий на великого відгодованого кота. Незважаючи на свою вагу і чималий живіт, він усе ж міг танцювати, піднімаючи то одну, то іншу ніжку вгору.

Після танцю до нього підійшов приятель і сказав:

— Біллі, я приніс мікрофон і думаю трохи поспівати.

На що Біллі відповів:

— О ні, не співай! Це ж паті танцювальне, а не пісенне! (Please! Don’t sing! It’s a dancing party, not a singing party!)

Сперечатися було марно — все-таки балканська культура має свою особливість.

Коли гості розійшлися, Біллі заповзявся прибирати і думати про те, що багато їжі ще не з'їли і тепер йому, бідному, доведеться все доїдати самому. Знову і знову він твердив собі, що треба покінчити із запрошенням гостей у дім, інакше він ніколи не позбудеться цих кілограмів, що так заважають йому жити і, можливо, навіть винні в тому, що він досі був неодружений.