Барсик і небесний люк!

Ранок почався зі звичайних справ по господарству, а в дворі справи лежали у вигляді величезної купи різного мотлоху: починаючи від металобрухту, закінчуючи поламаними холодильниками та пральними машинами. У Петра була велика родина, що складалася з трьох доньок і сина, а також дружини та тещі. Щоб усіх прогодувати, треба було якось крутитися. Вміння крутитися було одним із його талантів: він завжди вмів знайти підробіток, полагодити комусь у домі техніку, зробити косметичний ремонт — словом, завжди і на все був згоден, де можна було щось заробити. Підростаючий син Федя вже став добрим помічником у таких справах і часто супроводжував батька, особливо якщо для роботи була потреба у допомозі ще однієї пари рук.

Приблизно о дванадцятій годині дня Петру зателефонувала сусідка, що жила на його вулиці, і попросила прийти полагодити АГВ — котел для опалення. Сусідка була літньою жінкою, досить дивною. Окрім того, що вона мала просто величезний ніс, схожий на довгу картоплину і чомусь дуже червоний, у її дворі збиралися всі коти з округи, яких вона годувала. Взагалі, судячи з її висловлювань про життя та людей, можна було зробити висновок, що вона не цілком здорова людина. Але, мабуть, абсолютно психічно здорових людей не існує, тому важко про це судити.

Дзвінок від сусідки Любки (так зазвичай називали всі цю бабусю) підняв настрій Петру. Він гучним голосом покликав Федю, щоб той зібрав інструменти й негайно вирушив із ним на «халтуру». Вже за двадцять хвилин вони були біля хвіртки. Дзвінка не було, довелося зайти у двір і постукати в двері. У цей час Федя побачив, що двір усіяний великою шовковицею, завбільшки майже в пів пальця, і негайно почав збирати її та відразу кидати до рота, зафарбовуючи губи й пальці в чорнильний колір. У дворі по різних кутках стояли порожні банки з-під консервів, що правили за мисочки для годування котиків.

Неспішно кульгаючи, у дверях з’явилася сусідка Любка, закутана навіть улітку в десятки різноколірних шарфів, пов’язаних на голові та на колінах. Словом, увесь гардероб був одягнений на ній. Коли зайшли в будинок, у ніс вдарив дивний запах, швидше навіть сморід. Розібрати було важко, на що це схоже: тхнуло чимось старим і дуже нудотним. Коли «майстри» пройшли до вітальні, яка слугувала також коридором, господиня почала розповідати, що сталося з котлом: учора вона спробувала його запалити, і вогняною хвилею її відкинуло вбік, у протилежний куток, ледь не спаливши залишок ріденького волосся на голові.

Петро, поглянувши на газовий котел, одразу взявся до справи. Спершу треба було відсунути старий зелений диван. Його син узявся за край з боку котла. Піднявши диван і відсунувши його вбік, він скрикнув: «Тату, дивись, тут засохлий кіт!» Петро, підійшовши, виявив приклеєного до дивана рудого, колись довгошерстого кота. З невеликим зусиллям віддерши його і взявши за хвіст, він запитав господиню: «Це не ваш котик?» Любка аж уся затрусилася, побачивши улюбленця, і, сплеснувши руками, з радістю вигукнула: «Це ж Барсик!» Вихопивши його з рук Петра, вона притиснула висушене опудало до своїх грудей і сказала: «Це ж Барсик! Я загубила його рівно рік тому, шукала по всіх околицях, і ось він знайшовся!»

Петро усміхнувся і сказав, що за знахідку Барсика навіть не візьме ні копійки, а ось котел доведеться ремонтувати, і обійдеться це недешево, бо доведеться замінити чимало деталей. Господиню це зовсім не засмутило, адже її головна втрата була знайдена. Вона понесла котика кудись углиб своєї низенької маленької хатинки.

Наступного дня Петру зранку зателефонував приятель на ім’я Андрій і попросив допомогти в перевезенні дивана, який був проданий. Річ у тім, що покупець попросив доставку за адресою. За доставку погодився заплатити сам Андрій. Диван був не новим, служив вірою і правдою майже три роки, але після того, як його помили й обрізали нитки, що некрасиво стирчали з матерії, став цілком презентабельним. Купував диван досить солідний молодий чоловік, модно одягнений: на ньому були білосніжні джинси і така ж біла вітровка, від нього пахло дорогими парфумами. Як він потім представився, раніше він працював в органах державної безпеки. Трохи поторгувавшись і зійшовшись у ціні, приятель і покупець чекали на Петра з машиною, щоб одразу його перевезти.

Петро завжди був легкий на підйом і приїхав майже за п’ять хвилин на своєму білому «Жигулі» з причепом, у який благополучно завантажили диван. Покупець сів до Петра на переднє сидіння, а Андрій — на заднє. Через деякий час приятель почав відчувати, що під гумовим килимком дно машини ніби розділяється і ходить вгору-вниз. З’явився страх, що одна половина машини поїде вперед, а інша залишиться десь на дорозі разом із причепом і диваном. Але не можна було лякати клієнта, тому, переборюючи страх, він зберігав усмішку і підтримував бесіду.

Покупець, озирнувшись на задні сидіння, побачив старий каналізаційний люк, що стояв ребром за сидінням водія.

— Що це? — вигукнув він. — Нас же може зупинити й оштрафувати поліція! Ви що, не знаєте, що нам можуть приписати крадіжку люка? Як ми пояснимо, де ми його взяли?

Петро незворушно з усмішкою відповів:

— Я знайшов його на місці зруйнованого будинку. А якщо запитають, звідки люк, ну, скажу, що з неба впав. У них же там теж мають бути каналізаційні люки!

Покупець ледь не зблід від такої відповіді, але диван, мабуть, йому все ж таки був дуже потрібен. Доїхавши до центру міста, вони занесли диван на другий поверх старого будинку часів Катерини. Двері їм відчинила худенька старенька. Провівши їх до кімнати, де стояло ліжко, покупець запитав:

— А ви не могли б ще допомогти прибрати ліжко і на це місце поставити диван?

Петро досвідченим оком зметкував, що ліжко дуже доброї якості, з натурального дерева, і не був проти допомогти в його «утилізації». Як з’ясувалося, цю кімнату винаймала дівчина покупця, і він хотів зробити їй сюрприз, замінивши поламане ліжко на диван. Коли приятель і Петро почали скидати ковдри та простирадла, то виявили багато цікавих речей: це була і спідня білизна, і подушечки, якими, мабуть, дівчина заповнювала яму, що утворилася посеред ліжка. Знявши матрац і діставшись до каркаса, вони виявили, що була зламана одна горизонтальна дощечка, через яку і стався провал.