Шкура рожевого слона

Ще в далекому дитинстві в мене виявилася жилка бізнесмена. Але, як і багато інших талантів, ми помічаємо їх лише через багато років, а можемо й зовсім прожити все життя, так нічого й не виявивши. З моїм талантом до комерції вийшла схожа історія: він проявився ближче до сорока років.

Згадуючи дитинство, я пам'ятаю одну дуже вигідну угоду. Тоді я навчався у другому класі. Мій брат, який ходив зі мною до однієї школи, був старший за мене на п'ять років, тож навчався у сьомому. Однораз він десь роздобув сталевий наконечник (навершя) від радянського прапора, з якого акуратно виламав серп і молот. Звісно, це не було блюзнірством над державним символом, адже на той час СРСР уже розпався і припинив своє існування — це був 1992 рік. Швидше за все, він знайшов його на шкільному складі, де ще припадало пилом чимало різного добра минулого режиму.

Брат подарував серп і молот мені. Я, своєю чергою, поспішив похвалитися перед однокласниками. Один із них виявив неабиякий інтерес, що підштовхнуло мене до ідеї продати цю забавку. Тим паче батьки дали йому трохи готівки. Для мене це був цілий статок: приблизно за тиждень нас уперше повезли до цирку, і мені вистачило цих грошей, щоб купити плакат із клоуном, кульку та солодощі для себе й брата.

Перша угода була дуже вигідною, але минув не один десяток років, перш ніж я знову застосував свої навички. Звісно, у житті бували випадки, коли цей хист прокидався, але чомусь ненадовго, і з часом я про нього забував.

І ось, коли я вже пів року пропрацював у торговій компанії в Китаї (не залишаючи колишнє ремесло — до цього я працював усним перекладачем китайської мови), крига скресла. За час роботи в компанії я зміг багато дізнатися про бізнес від колег, деякі з яких уже збиралися відкривати власну справу. Пропрацював я там недовго, але думки спробувати щось самому і почати міжнародну торгівлю вже зародилися.

І дещо вже почало виходити. Одного разу мій хороший мексиканський друг на ім'я Хосе, дізнавшись, що я надаю подібні послуги, сказав, що має справу. Його знайомий із Канади переїхав до Латинської Америки і захотів задля невеликої економічної підтримки родини розпочати маленький бізнес. Хосе пояснив, що не має часу займатися цим питанням, та й взагалі його послуги обійшлися б товаришеві занадто дорого, адже Хосе працював головним менеджером у великій компанії.

Звісно, я дуже зрадів — клієнт знайшовся сам! Здзвонившись із ним, я дізнався подробиці. Він планував відкрити в парку прокат поніциклів (великі іграшки у вигляді тварин на коліщатках, що їдуть завдяки механіці, без мотора). Спершу ми говорили про пошук виробників самих поніциклів, але, дізнавшись ціни, він передумав — бюджет був дуже обмежений. Він додав, що спробує сам зробити каркас і механізм, і попросив знайти тільки оболонку — знімний чохол зі штучного хутра. Потрібно було закупити «шкури» різних тварин: слонів, тигрів тощо.

Мене трохи засмутило, що ставки на заробіток упали: на чохлах навряд чи багато заробиш, особливо якщо їх знадобилося всього п'ять-шість штук. Але бізнес є бізнес, з чогось треба починати. Ціль була поставлена: знайти фірму-виробника.

Наступного дня я розпочав пошуки. Вибір виробника — це одне з найскладніших завдань: у Китаї їх незліченна кількість, здавалося, стільки ж, скільки й самих китайців. Але шукати довелося недовго. Нарешті я зміг списатися і здзвонитися з потрібною фірмою. Ціна виявилася невисокою, і мені навіть запропонували безкоштовно надіслати один примірник додому. Це мене сильно здивувало і порадувало.

Через пару днів кур'єр приніс пакет. Він здався мені підозріло маленьким і легким для шкури тварини, нехай навіть штучної. Зайшовши до своєї кімнати і з нетерпінням розірвавши упаковку, я виявив ще один пакет — із прозорої плівки, під якою виднілося щось рожеве. Мене просто розпирало від цікавості та бажання скоріше розпочати свій перший серйозний бізнес. Розірвавши руками цей пакетик, я витягнув рожеву шкуру. Але чию?

Це була шкура слона. Правда, зовсім невелика за розміром і з застібкою-блискавкою. Розклавши «слона», я раптом відчув лоскотання в носі: від рожевого хутра йшов різкий хімічний запах синтетики. Покрутивши шкуру, я виявив, що вона нещадно сиплеться. Її рожеві ворсинки чомусь відділялися від тканини й засипали все навколо. А проводив я ці маніпуляції на великому ліжку, яке займало майже всю мою маленьку кімнату.

Руки свербіли, у носі було не легше. У цей момент зателефонувала менеджерка, яка надіслала цей зразок:

— Здрастуйте, містере! Вам усе підійшло? Ви вже готові оформити замовлення?

Трохи помовчавши і кинувши погляд на шкуру рожевого слона, що розпласталася на моєму ліжку, я висловив усе своє обурення щодо якості товару.

— На цьому ж мають їздити діти! Як ви могли виготовити таку шкідливу для здоров'я продукцію? — обурився я.

На що вона незворушно відповіла, що іграшка призначена для вуличного використання, тому запах і якість не такі важливі.

Попрощавшись із нею, я ще довго збирав і вимітав з усієї кімнати рожеві волоски та думав про дітей, яким — на щастя — не довелося на цьому покататися. Звісно, мої бізнес-проєкти на цьому не закінчилися, згодом з'явився досвід і хороші продажі, але шкуру рожевого слона я не забуду ніколи.