80% мікробів, або Як я жив із китайським ученим

У портовому місті Нінбо, що розташоване за три години їзди від Шанхая, мені пощастило прожити понад пів року. Моїм сусідом по квартирі виявився молодий чоловік років двадцяти семи. На вигляд — звичайний китаєць родом із провінції Цзянсу, з міста Хуайань. Назву міста я запам’ятав через те, що одного разу він зателефонував своїй мамі. І хоча він перебував у своїй кімнаті за зачиненими дверима, мені здалося, що відбувається якийсь скандал.

Прислухавшись, я майже нічого не міг розібрати — і не тому, що погано знав китайську. Це був інший діалект: мова звучала надзвичайно різко й голосно, нагадуючи гавкіт собак. Коли він завершив перемовини, я поцікавився, чи все гаразд. На що він відповів, що це звичайна розмова з мамою, просто місцевий діалект такий різкий за звучанням. До слова, це був мій перший досвід спільного проживання з китайцем.

Кімната, в якій я мав жити, коли мене привели її показати, виглядала не найкращим чином. Ліжко чомусь було застелене газетами, як і потертий диванчик. На газетах шар пилу був таким, що можна було б саджати розсаду. Все було брудним: стіни, вікна... Зазвичай у Китаї стіни просто білого кольору, шпалери не популярні, і через це виникало відчуття лікарні, якщо не гірше. Подивившись на все це, я перевів жалібний погляд на свого друга, який мене привів. Він кивнув і запропонував першу ніч переночувати у нього, а вже потім відмивати кімнату.

Привівши все до ладу, ми зажили мирно, не рахуючи того, що мені доводилося прибирати всі місця загального користування — свою кімнату китаєць теж не прибирав. Але, як завжди, трапляються непередбачувані речі. Перебуваючи у себе, я раптом почув звук води, що тече у відро. За шумом стало зрозуміло: йде прибирання! Це диво я не міг пропустити. Швидко вискочивши в коридор, я побачив картину, яка позбавила мене дару мови секунд на тридцять, не менше. Дорогий сусід стояв на кухні й полоскав швабру просто в кухонній раковині для посуду!

— Аааааа, ти що робиш? — це перше, що я зміг видавити з себе.

— Прибираю! — весело, з усмішкою відповів він.

— Та там же мікроби з підлоги! А я туди кладу посуд і палички для їжі!

— Нічого страшного. Нещодавно в університеті ми проводили дослід: 80 відсотків мікробів гине від води, ха-ха!

Нормальна мова до мене так і не повернулася. Знову заїкаючись, я запитав:

— А що ж із тими двадцятьма відсотками, що залишилися? Вони ж можуть бути найнебезпечнішими!

Але мої доводи його не переконали. Він весело продовжив мити підлогу та наводити лад. Мій сусід справді був ученим (правда, не пам’ятаю, в якій галузі) і працював при університеті. Але швабра в раковині досі стоїть у мене перед очима.

Насправді, учений сусід мене ще один раз сильно «порадував». Виявляється, він самостійно встановив непогані фільтри для води на кухні — зробив усе сам разом із товаришем, не дарма ж усе-таки здобув учений ступінь. За кілька тижнів, рано-вранці, мене розбудив сильний стук у двері. На годиннику було чотири ранку. Я довго не міг зрозуміти спросоння: це стукають наяву чи мені здається? Але стукіт по дверях, обшитих металевим листом, розбудив би й мертвого, але тільки не мого вченого сусіда.

Вискочивши з кімнати в самій лише спідній білизні, я відчув ногами холодну воду. Кухня й коридор були залиті майже по щиколотку. Зате якою водою! Чистою, питною — це був фільтр! Треба було відчинити двері. На порозі стояла згорблена старенька. Шамкаючи беззубим ротом, вона сміялася й казала:

— Вода тече, ха-ха, ми сусіди знизу!

Було відчуття, що для неї це свято, ніби вона чекала на цей потоп багато років. Негайно повернувшись на кухню, я перекрив воду на трубі, закрутивши вентиль. За пару секунд я вже стояв біля дверей сусіда й будив його. У цей час бабуся зайшла до нас у квартиру й почала жваво ганяти воду великим залізним совком, який прихопила з собою.

Мій китаєць узяв відро і маленьку ганчірку. Було зрозуміло, що в цій ситуації його вченості вже замало, тому я схопив величезний рушник і став працювати щосили. Приблизно за пів години підлога була осушена. Бабуся знизу висунула претензії й вимагала ремонту всієї квартири, хоча насправді лише в кутку її коридору з’явилася невелика підмочка. Владнання справ я залишив на сусіда. Як виявилося, він неякісно під’єднав трубки від фільтра: одна з них зіскочила, влаштувавши нам ранкову зарядку о четвертій ранку.

А взагалі, жили ми дружно й мирно. Як я потім чув, мій сусід одружився з японкою, з чим я його і привітав.