Болгарський майстер

Не встиг я ще достатньо опанувати іспанську мову, як довелося переїхати з однієї столиці, Барселони, до іншої — Софії. Щодо мови справа пішла набагато швидше, все-таки слов’янська група. Вже за пару місяців міг більш-менш висловлюватися нею. І ось прийшов тест на знання мови: у мене зламався холодильник. Точніше, він і до того поводився дивно — здавалося, що він працював за настроєм і жив своїм окремим життям.

Іноді він видавав досить дивні звуки, у ньому щось сильно дрижало й вібрувало; то він занадто сильно холодив, які тільки позиції терморегулятора я не пробував. І на мінімум ставив, і на максимум... І ось одного разу, коли я дозволив одному товаришеві пожити у мене тиждень, поки був у від’їзді, після повернення виявив, що холодильник мовчить. А в морозильній камері залишився «подарунок» від товариша: залишки салатного листя в пакетику завершували свій процес гніття, перетворюючись на гумус — дуже корисний для ґрунту, але не для мого холодильника.

Очистивши прилад від усього зіпсованого, я багато разів вмикав і вимикав його з розетки — пам’ятаю, раніше це допомагало. На превеликий жаль, цього разу холодильник не подавав жодних ознак життя. Він помер! Не описати словами скорботу, що охопила моє серце: мені так не хотілося займатися життєвими питаннями, а тут ще й додаткові витрати.

Сходивши до найближчого магазину й дізнавшись, що ціна нового холодильника цієї марки (з дешевих) приблизно 200 євро, я вислухав пораду продавця: краще купити новий, оскільки виклик майстра обійдеться «у копієчку». Та все одно вирішив діяти за правилами. Дізнався адресу сервісного центру, за пару днів зібрався з духом і поїхав у центральну частину міста. Зайшовши в офіс і показавши клаптик паперу, на якому ручкою було написано «Магнум Д», почув у відповідь, що вони переїхали на іншу адресу, в інший кінець міста. Серце моє вже передчувало біду — мабуть, воно було натреноване за роки поневірянь по грішній землі.

За тиждень знову вирушив шукати сервісний центр за новою адресою, яку мені також написали на клаптику паперу синьою ручкою. Чомусь мені згадувалося дитинство, коли не було ні мобільних телефонів, ні інтернету. Подорож виявилася не з легких: діставатися довелося автобусом на край міста. Зупинили його в місці, де мала бути зупинка, розпізнавальним знаком якої служив лише дорожній знак. Після снігу, що випав пару днів тому, було чимало бруду й води, а місцями лежав нерозталий лід. Тротуару для пішоходів не було зовсім, довелося йти вздовж автотраси узбіччям, обираючи чистіші місця.

Нарешті, пройшовши хвилин 15 і завернувши у провулок, я побачив заповітну будівлю, де й містився офіс переїхалого «Магнум Д». Зайшовши в накурену кімнатку, привітався з чоловіком, що сидів за столом, і простягнув папірець.

— Це фірма «Магнум Д»?

— Цілком правильно, що у вас сталося?

— Мій холодильник перестав працювати, мені потрібен майстер.

Чоловік сказав, що не зможе мені допомогти: викликати майстра потрібно за номером телефону. І я отримав ще один клаптик паперу з двома номерами. Звісно, в глибині душі я вже дякував Небу за те, що мене не відправили за майстром пішки в Єрусалим.

Повернувшись додому й зібравшись із духом (адже треба було провести переговори болгарською телефоном, а це завжди важче, ніж наживо, коли тільки вчиш мову), я зателефонував. Мені відповіла ввічлива жінка, записала мою адресу, запитала, якого року холодильник. У мене піднявся настрій — порятунок здавався таким близьким. Хоча жінка запевнила, що мені зателефонують, протягом тижня ніхто не з’являвся. За цей час я встиг злітати до друзів у Барселону й повернутися.

Після повернення вирішив зателефонувати ще раз. Жінка запитала моє ім’я.

— Так, є запис. Майстер поки що зайнятий, чекайте, він вам зателефонує.

Мені здалося, що мій холодильник записаний на прийом до найвідомішого кардіохірурга міста.

На мій подив, за пару днів майстер усе ж зателефонував і пообіцяв приїхати завтра близько 12-ї дня. Я радів, але недовго. Як і обіцяв, він зателефонував опівдні й сказав, що чекає на мене внизу. Вибігши назустріч рятівнику роду людського, я нікого не виявив. Виявилося, що під час замовлення я продиктував неправильний номер будинку — моя болгарська не пройшла тест, усе-таки з числівниками ще є проблеми.

Нарешті майстер приїхав. Це був чоловік років 40–50, і він був у гніві. Обурювався довго з приводу адреси, я намагався заспокоїти його як міг, але навіть моя «магічна» посмішка не допомагала. Увійшовши на кухню у взутті й поглянувши на винуватця моїх бід, Великий Майстер відсунув його від стіни і ввімкнув у розетку. На мій подив, холодильник почав видавати гул і вібрацію. Досить голосно, але почав! Думками я сказав собі: «Воскрес! Воістину воскрес!»

Майстер чомусь почав бити по компресору кулаком — мабуть, така технологія, подумав я. Потім він дістав викрутку, але, не знайшовши їй застосування, сховав назад і виніс вердикт:

— Швидше за все, компресор уже старий, а поміняти його коштує 200 євро.

— Що?! — не витримав я.

— Так, а новий коштує стільки ж. Ну ось і думайте самі. А за виклик із вас 40 євро, оскільки гарантія вже минула. Раджу викинути його і купити новий.

Я був приголомшений. Нещодавно я купив авіаквитки до Варшави туди-назад за 40 євро. А тут прийшов чарівник і за 10 хвилин заробив ту саму суму. З того моменту я почав серйозно замислюватися про зміну професії: навіть працюючи перекладачем китайської та ведучи бізнес-переговори, я отримував менше.

Майстер пішов, забравши мої новенькі, наче щойно надруковані купюри. Обличчя його так і залишилося серйозним і зосередженим — фахівець як-не-як, статус зобов’язує.

У вердикті майстра я сумнівався. Поставив холодильник на місце, тільки не впритул до стіни. Увімкнув його — він зашумів. Трохи посовав, знайшов оптимальне положення з мінімальним шумом. За пару годин зазирнув усередину й виявив, що він працює і холодить!

Ось і зараз стоїть мій «воскреслий» холодильник, гурчить, а я продовжую думати про життя та його сенс.