Частина 1. Розділ 6

Кулак Яна врізався в моє обличчя. Я відсахнувся, вдарившись спиною об стіну. Ноги перестали тримати, перед очима попливло, як марево в спекотний літній день, і я повільно сповз на підлогу. Чи був цей світ реальним? Не знаю. А ось біль - цілком. Як і тягучий смак крові в роті.

- Пам'ятай своє місце, Тхір.

У хлоп'ячій спальні всі мовчали й відводили очі. І мій найкращий друг Іванко, який до появи Яна розважав усіх нас байкою про сьогоднішні пригоди на особистому фронті. І близнюки-блазні з Чорних Гаврило і Михайло, відомі як Гир і Мир. І старший школяр того ж шабашу Кіндрат на прізвисько Свисток, якого зазвичай взагалі хрін заткнеш. І Болеслав із Марком із Білих, навіть дрібнота з молодших, які взагалі завжди галасували настільки голосно, що розрахована на півсотні людей (і заповнена ледь на третину) спальня часто нагадувала пташиний базар. Ні, зараз у ній стояла могильна тиша, і це ще більше заводило Яна. Засунувши кулаки в кишені, він підняв підборіддя, переміщаючи з одного хлопця на іншого крижаний погляд.

- Хтось хоче вписатися? Серцеїд? Свистяче базікало? Очкарик? Може ти, Галахаде?

Високий, чорнявий лідер Чорного шабашу Генріх Рінґек був єдиним, хто не відвів очей, спокійно витримавши погляд Яна. Поклавши великі долоні на меч у піхвах, що лежав на колінах хлопця, Галахад із несхваленням спостерігав за нами від самого початку екзекуції, але не втручався. Ось і зараз у відповідь на виклик лише похитав головою.

- Ти поводишся негідно, Багряний.

- Гідність - броня боягузів, Чорний. Розімнемось?

- Наступного разу.

- З нетерпінням чекаю, - губи Яна здригнулися в подобі усмішки. На перший погляд атлетично складений Генріх здавався навіть більшим за хлопця, але скільки б вони не билися, програвав завжди. Полішинський абсурдно сильний, що лише підтверджувала побита ним сьогодні нечисть.

- Сцикуни, - резюмував він, ще раз обвівши хлоп'ячу спальню повним холодного презирства поглядом. Зупинився на мені, кілька секунд розглядав, немов оцінюючи шкоду та вирішуючи, додати чи ні. Я дивився на його забинтовані руки, не піднімаючи очей, інакше мені б ще влетіло за ненависть, яка в них плескалася.

- Приведи себе до ладу. За десять хвилин збір у спальні Христини.

Я кивнув, як зазвичай проковтнувши і образу, і слину з присмаком металу. Найпростіше було переконувати себе, що я обійшовся малою кров'ю, що таке один удар, так, дрібниці. Ян міг мене відлупити по перше число, причому навіть невідомо, за що більше - за бійку з кікіморою або програш їй. У його очах моє життя коштувало трохи більше, ніж тієї тварини, чий заряд у посоху Христина витратила на удар по нечисті. Навіть сьогоднішній мій порятунок від лап бригади вогневика був скоріше супутнім фактором захисту шабашу взагалі, ніж особистим бажанням хлопця. Мені довелося прикусити губу, аби стримати злі сльози.

- Говнюк зарозумілий, - вимовив Іванко, щойно за Яном зачинилися двері. Я відштовхнув його простягнуту руку, бажаючи лише згорнутися в калачик на ліжку. Дутися на Василь-Антонича було безглуздо, коли Ян бив його за лінь або безпечність, я чинив так само - мовчки відводив погляд, аби не стати наступним. І все ж образа душила.

- Ти як?

- Краще всіх, - я поморщився, забита вилиця палала від болю, почавши опухати, до ранку я нагадуватиму жертву нападу шалених бджіл. Але це краще, ніж зламаний ніс або вибитий зуб.

- Багряні, Марко хоче вам допомогти, - нас накрила тінь товстуна Болеслава, поруч із яким тихенько стояв Марк. Не знаю, що мене дивувало більше в цьому хлопцеві - його неймовірна любов до читання чи той факт, що він міг і слова не вимовити за добу.

- Дивіться, як би вам жиденя рахунок не виставив, - єхидно зауважив Свисток із незмінним присвистом, але одразу ж заткнувся від погляду Генріха. Чорні для мене завжди були загадкою. Хоча тільки здоровань Галахад справді налягав на навчання, єдина дівчина в їхньому шабаші Ядвіга більше витала в могильних фантазіях, а Свисток узагалі пас задніх разом зі мною та Іванком, Чорний шабаш вважався найефективнішим, і серед них уже було троє старших школярів. Рівний за рангом Генріху Свисток ніколи не перечив йому, а сам лідер Чорних жодного разу не пускав у хід кулаки для зміцнення свого становища. Потай я їм заздрив - якби з попереднього складу Багряного шабашу не лишилася в живих лише одна Христина, мене б визначили в Чорний.

- Відс-смокчи, - я передражнив Свистка, чим заслужив його злісний погляд, ні краплі не злякавшись. Бійки з ним були частою справою, рахунок у нас відносно рівний, та й при Генріху він точно першим не почне.

- Свисток, знаєш що я подумав? - немов задумливо, але видаючи себе тремтячими куточками рота, сказав Іванко.

- Із твоїм-то ім'ям добре, що ти ще й не гаркавиш.

- Ну ви й суки! - хлопець погрозив нам кулаком, але й сам розреготався разом з усіма. Марк присів біля мене навпочіпки, обережно помацав пальцями вилицю. Я зашипів, але стерпів. З характером Білої Суки хлопцям нерідко прилітало, та й Марко був старшим школярем, який лише трохи поступався Христині в навчанні, тож вочевидь знав, що робить. Він ледь чутно прошепотів наговір, але біль одразу почав слабшати, перетворюючись на просто неприємний свербіж.

- Поквитаємося, Марко, - я потиснув його мляву долоню, хлопець втиснув голову в плечі й швидко повернувся на своє улюблене підвіконня, відгородившись від усієї галасливої спальні книжкою. Іванко допоміг мені піднятися, цього разу я вже не вдавав із себе ображену гідність, і ми попрямували на жіночу половину Школи. Зрештою, час спливав, а знову перевіряти на своїй шкурі межі терпіння Яна мені зовсім не хотілося.

За традицією, старші школярі мали право на власну спальню як заохочення за вищий ранг. Там вони могли вести особисті дослідження, працювати зі своїм фамільяром або просто насолоджуватися відпочинком від шабашу. Звісно, правило не було законом, той самий Свисток вічно потребував компанії і продовжував мешкати в загальній спальні, перетворивши свою на склад. Божена ділила свою спальню то з милою Зіссель, то з кремезною хлопоподібною Златою, не здатна обходитися навіть уночі без своїх «фрейлін». Спальню ж Христини ми часом використовували для нарад, і якщо спочатку я червонів, сопів і очікував картин, що розбурхували моє підліткове нутро: розпущеного волосся, нічної сорочки на голе тіло, «ой, хлопчики, я не думала, що ви так рано...», то зараз уже звик сприймати наші зустрічі як звичайну офіційну дію. А червонів від доган подруги, а не своїх непристойних фантазій.