Частина 1. Розділ 5.2

Видихнувши, я перехопив кинджал улюбленим зворотним хватом, склав пальці у звичний знак Відрази, дивлячись то на одну групу, то на другу, прикидаючи через кого треба пробиватися. Вогневик і утопець були нехай і повільні, але цілком міцні, у другій парі загрозу становив тільки жердяй, але я ніколи з такими ще не бився, і не знав, який фокус він здатний викинути. І варто нам кинутися на одних, другі тут же вдарять у спину…

- Яне, що нам робити? - тихенько запитав я хлопця, який спостерігав за нечистю, навіть не вийнявши руки з кишень.

- Нам? - хлопець подивився на мене так, наче бачить уперше.

- Ага, тобі і мені. Гадаю, одному варто відволікти увагу, а другому хапати Малу і в драпака...

Хлопець видав хрипкий звук, який, мабуть, вважається сміхом, але так само далекий від нього, як я від зеніту своєї слави майбутнього бойового чаклуна.

- Нікчема. Тримай моє пальто і не плутайся під ногами.

Я ледь встиг зловити недбало кинуте мені в обличчя пальто. Ян, усе ще криво посміхаючись, наче на нього чекали найкращі півгодини життя за останній місяць, повільно і спокійно засукав рукави, похрустів кісточками. На високому лобі здулася жилка, вилиці ходили, ніби під гарним обличчям хлопця ворушилося інше, зовсім не людське, і ця звірина усмішка явно належала тому, другому. А в блідих блакитних очах був... Голод.

- До того, як ми почнемо - серед вас є свідки недавнього нападу в цьому місці на смертного? - його спокійний голос моторошно контрастував зі спотвореним від злоби обличчям.

- А якщо й так, тобі що з того? - боязко запитав вогневик, дещо розгубивши попередній запал.

- Значить, мені потрібен тільки один із вас, суки, - усмішка Яна стала ще ширшою.

- А решту я зжеру.

- Ну, понеслась, - жердяй нахилився вперед, його кістляві довгі руки розгойдувалися, як маятники.

- Чекай... Щось у цьому хлопу не так, Свириде. По розуму треба діяти, - насупився вогневик.

- Гей, Жменчику, збігай-но за підмогою, клич усіх хлопців, хто буде! Справа лайном пахне…

- Та що з ними яйця чесати, беремо й кінчаємо! - зашипів жердяй, рвонувши до нас, і його рука рвучко видовжилася, змією полетівши мені в обличчя. Я скрикнув, позадкував, зіткнувся з Марічкою, зблід - пальці нечисті завмерли просто біля мого ока. Він здивовано вилупився, і було чому: кисть покидька мертвою хваткою утримував Ян.

- Я почну з тебе, - з хрипким реготом повідомив хлопець жердяю.

Той злісно заричав і викинув другу руку, цілячись уже в обличчя Яну, дарма - той блискавичним рухом спіймав її, вивернув одразу обидві, пролунав сухий тріск зламаної кістки, а за нею - скрипучий вереск, що виривався звідкись із гнилого нутра. Хлопець із силою смикнув жердяя до себе, повалив його і вбив коліно в мерзенну пику мертвяка. Той булькнув зламаним носом і звалився в багнюку.

- Перший, - хижо резюмував Ян.

- Разом! - рявкнув вогневик і як лютий бійцівський пес кинувся на Яна. Хлопець із легкістю ухилився від одного удару, другого, а потім сам ударив вогневика двічі по обличчю - і той вибув із бійки. Ян тут же відступив на крок, уникаючи розгонистого удару утопленика, що мітив хлопцю в шию відбитим горлечком, з такою силою вбив кулак у бік нечисті, що утопець відригнув чорну рідоту на синюшні губи. Більше нічого зробити він не встиг - хлопець перехопив його кулак і, немов не з товстуном під центнер бився, а з дитиною, легко зігнув його руку в лікті й устромив горлечко пляшки прямо в розпухлий зоб мертвяка. Утопець булькнув, розтиснув пальці, Ян тут же перехопив горлечко, провернув його. Марічка захоплено ахнула в мене за спиною, я ж кашлянув, ледве стримуючи блювоту - шия перетворилася на зяючу розірвану рану, чорна густа кров потоком хлинула на брудну сорочку нечисті. Ян, немов бачачи потилицею, перекинув через себе злидня, що стрибнув йому на спину, полоснув по потворній пиці, але не встиг добити - навіть із такою жахливою раною утопець кинувся на хлопця, намагаючись схопити в ведмежі обійми. Ян ударом у груди відштовхнув його, провернув горлечко в пальцях і з силою вбив прямо в тім'ячко утопця. Скло витримало, кістка - ні. Кров бризнула з рота, носа й очей нечисті, він упав - і вже не піднявся.

- Другий, - реготнув Ян.

- Диявол і його курви... - вилаявся вогневик, піднімаючись на ноги, кров стікала з розбитої брови і випаровувалася, стикаючись з оком, через що частина обличчя нечисті була немов в димку. Не минуло й хвилини, як Ян розібрався з ними і навіть не захекався. Утопець подох, покалічений жердяй валявся в багнюці, не подаючи ознак життя, верещав злидень, катаючись поруч і хапаючи пальцями порізану пику.

- Який же він крутий... - із захопленням пискнула Мала. Я кинув погляд на її сяюче личко, відчувши недоречний укол ревнощів і заздрості. Хотілося щось сказати, але я вважав за розумне заткнутися і продовжувати дивитися за відновленим боєм Яна і вогневика. Цього разу він уже не кидався, немов спущений із повідця, короткими кроками дріботів навколо Яна, утримуючи руки в захисті. Хлопець, злизнувши кров із кісточок кулака, посміхався в очікуванні.

- З-здохни!.. - голова жердяя злетіла в повітря на неприродно довгій шиї, ікласта пащека широко розійшлася, намагаючись вчепитися в горлянку Яна. Хлопець відкинув її від себе недбалим ляпасом, спіймав за шию... І жердяй знову заверещав. Нестямно. Нестерпно. Вогневик хрипло вилаявся, Марічка видала чергове захоплене нявкання, а мені довелося зчепити зуби, щоб не блювати, - Ян засунув пальці прямо в очницю нечисті й вирвав жовту кульку ока, тухле желе проступило між стиснутих пальців. Той вигнувся дугою в агонії і поляк з хрускотом зламав жердяю шию.

- Курва! - вогневик ударив із такою силою, що зі стіни, в яку врізався його кулак, посипалася штукатурка. Попади він по Яну, все було б скінчено, але хлопець знову пішов убік плавним котячим кроком і тріснув у вухо. Вогневик вилаявся, вдарив із розвороту, намагаючись хоч якось зачепити хлопця, але кісточки лише відтерлися на його грудях, і нечисть відкрився в надто широкому розмаху. Ян вищирився ще ширше, не проґавивши момент, його кулак знову зіткнувся з обличчям вогневика, той захитався, зовсім уже відчайдушно викидаючи руки в ударах. Один без шкоди зачепив щоку Яна, другий лише ковзнув по його плечу, ну а третій удар був настільки незграбним і повільним, що навіть я зміг би від нього уникнути. Ян просто затиснув кулак вогневика у своєму, посміхаючись у його розбите обличчя: