ОГОЛЕНИЙ НЕРВ РОДУ ТА РОДОВОДУ.

(Поема про землю, сумління та спадок).

1. Пролог. Молитва за пам'ять.

Господи правди, Боже милий та болю, 

Який бачиш рід та родовід мій із висоти віків,

Не дай осліпнуть нам у власній долі

Та й загубитись серед темних снів.

Тому що пам'ять - хрест. Та й хто його зрікає,

Той сам себе у порох розпина.

Господи Боже, благослови є дорогу, яка єднає

Живих та мертвих в імені зерна.

2. Земля, як нерв.

Земля тремтить. Але не від громів небесних -

А від кроків правди,які ідуть крізь ніч.

І тут кожний камінь пам'ятає чесність,

Та й кожен хрест - є не тінь, в Боже світіння.

Схід димний. Шахти. Місто без обличчя.

Закон - як мідь, холодний та німий.

Та й люди стоїть, навчившись до обличчя

Носити маску - неначе й другий дім.

Це - є оголений нерв. Його не сховаєш.

Торкнись - та й біль розбудить цілий край.

І тут правда ходить, неначе жебрак, боса,

Але зрада спить, загорнута у пай.

3. Мій дідусь Ілля. Український Січовий Стрілець.

В мій дідусь - Ілля. Не із крику, але із людської тиші.

І він рушницю ніс, як хрест святий.

Та й не за чини - в за волю та й за вірші,

Які їх Тарас Шевченко сіяв і між людьми.

Український Січовий Стрілець. Не із бронзи - в із плоті.

Не із ненависті - але із віри та труда.

Та й він знав: держава  не зростає в болоті,

І її коріння - є правда та біда.

Та й під Австрією - ще двоє військових в роді та родоводі

моєму.

Архів не мовчить, та й не гасне слід.

Вони стояли, неначе на Голгофі,

Для того, щоб мав де стати вільний мій український рід та

родовід.

4. Мій рід та родовід, як шлях крізь імперії.

Ішов мій рід та родовід крізь цісаря та кайзера,

Крізь серп та молот, Тай й крізь страх та туман.

І змінювались герби, прапори, канцелярії -

Але хліб та кров залишались без обману.

Та й не всі були героями у слові,

Але всі були людьми - у цьому є вся суть.

І хтось ніс закон, хтось поле, хтось окови,

Але кожен ніс свій важкий маршрут.

5. Старик Мирон. Поліцейський.

А стрик Мирон - у формі, без фанфар.

Кривий Ріг. МВС. Важкі роки.

Благий, добрий, розуміючий був.

Він був не кат. Та й не був яничар.

І він служив і в МВС, в Україні.

Він був між "так" та "ні" - поміж дві ріки.

Закон в руках, але правда - не в статуті.

Служив державі, якої нема.

Та й серце, напевно, вчився ховати в хомуті,

Тому що слово - ризик, немовби тюрма.

Роман Світлани Талан про нерв таких людей не судить -

Він, роман, ставить дзеркало та й каже: "Дивись".

Тому що гріх не в службі. Гріх - коли забудуть 

Та й мовчки зрадять власну вісь.

6. Схід України. Розлом.

Луганськ та Донецьк - не темрява сама.

І там тоже молились, хрестились та любили.

Та правда, довго кинута - в тюрма,

Колись встає - та й падають кумири.

Там слово "рід та родовід" забули, як молитву,

А мову - як непотрібний тягар.

Та й ворог прийшов не тільки із-за кордону -

І він в серці оселився, як нічний кошмар.

7. Бог, як суддя та лікар.

Бог не кричить. Він дивиться та жде.

Не мститьс. Він лікує через біль.

Тому що кожен рід та родовід колись до Нього

йде

Здавати іспит - не на кров, але на ціль.

А чи пам'ятав ти діда та бабусі молитву?

І чи зрадив мову за дешевий спокій?

Та й чи не продав ти душу за дрібницю,

Коли мовчав, а потрібні були - кроки?

8. Я - спадкоємець.

Я - не суддя. Я - спадкоємець болю.

Я маю рід та родовід, який вистояв в пітьмі.

Та й маю вибір - тишу чи неволю,

Чи правду, яка пече, немовби вогні.

Я обираю пам'ять, а не забуття.

Я обираю хрест, а не ярмо.

Тому що рід мій - не статистика життя,

Але Божий шлях, вписаний у Святе Письмо та

письмо.

9. А із Богом - ти воскресле поле.

Народе мій, не зрікайся коріння.

Тому що без роду - ти перекотиполе.

Бо без Бога - ти лише голосіння,

А із Богом - ти воскресле поле.

Та й оголений нерв хай стане силою,

Але не прокляттям у темну годину.

Тому що хто пройшов крізь правду та могилу -

То той має право зватись Людиною.

Частина Друга. Схід.

10. Передгроззя.

Не грім гримів - мовчання наростало.

Та й не ніч прийшла - в збайдужіла зоря.

І слова знецінились, як квітка зів'яла,

І правду замінила словотня.

Там не чекали ворога із-за кордону -

Але він тихо в хату через звичку ввійшов.

Через "какая разніца" й ікону,

Яку без віри на стіні знайшов.

11. Розлом.

Розкрився Схід, немовби рана під бинтами.

Та й потекла історії ріка.

Сусід став катом. Брат - між прапорами.

А правда - між хрестом та кулака.

Не всі стріляли. А більшість просто замовкла.

Та й тиша стала спільником біди.

Тому що там, де совість довго спала мокра,

То там швидко виростають ланцюги.

12. Люди системи.

Стояли ті, хто ніс колись закон,

І між присягою та безвихіддю хвилин.

Їх вчили: держава - це бетон,

Але не народ, і не мова, та й не корінь.

Та й хтось зламався. І хтось пішов у тінь.

А хтось залишився - просто щоб не вбить.

Тому що навіть серед форми та машин

Є й ті, хто не дозволив серцю гнить.