ПОЕМА. ОПИРІ В УРОЖІ.

(Поема про живих мертвих та живу совість).

1. Уріж у сутінках.

Уріж не спить - він слухає себе,

Тоді коли вечірні тіні сходять із гір.

Та й тут кожний крок має подвійне дно,

І кожне слово - має свій глухий ефір.

І тут ніч не темна - вона насторожі,

Так, як суд без крику, і як чекання дій.

Та й люди знають: не в лісі є опирі,

Але між собою, вони є серед хат та мрій.

2. Не із могил.

Не із домовин вони повстали,

Не із кісток та не із землі.

І їх породили дні мвчання,

Коли правду відклали ''на потім'' у селі.

Опир не має пазурів та іклів,

Але він має очі, як у всіх.

Та в них немає співчуття -

А лише рахунок вигоди та страх чужих. 

3. Як вони народжуються.

Коли дитина плаче - та й її не чують,

Коли вдова мовчить - і їй кажуть ''терпи''

Коли священник слово зводить до обряду,

Але громада - до вигоди та й гри,

Тоді ж зростає опир поволі,

Але не в тілі - в серці, і не вночі - в день.

Та й він п'є не кров - він п'є довіру,

І залишає порожнечу та тлінь.

4. Страх громади.

Село боїться назвати ім'я,

Тому що ім'я - це відповідальність та суд.

Та й легше сказати: ''то нечиста сила'',

А ніж визнати - це є наш власний блуд.

Так страх стає колективною вірою,

І кожний хреститься, але не змінює шлях.

Тому що опир сильний не магією темною,

Але згодою жити у дрібних гріхах.

5. Діти та опирі.

Дитина бачить те, що сховали дорослі:

А саме, фальш у словах, холод в руках.

Тому й дитина боїться ночі -

Не темряви, а людських масок та й страх.

Та й роман ''Урізька готика'' - це не про жахи,

Але про перший досвід правди та болю.

Тому що опир страшний не тому, що

безсмертний,

Але тому, що поруч - і ми із ним за столом.

6. Священник та межа.

Священник знає: не кожне зло - від диявола,

Та й не кожний страх лікує кадило.

Тому що є такі гріхи, які не кричать,

Але тихо вбивають душу та силу.

І там, де віра стає тільки формою,

Без любові, без живих сліз,

То там опир знаходить собі престол

Та й називає байдужість ''законний мир''.

7. Опир та влада.

Він любить порядок без милосердя,

Та й любить страх, який мовчить та не чинить
опір.

Тому що влада без совісті - рідна сестра 

Для того, кого люди звуть ''опир''.

Та й байдуже - Австрія чи Польща над хатами,

А чи інший прапор над старим столом.

І якщо людина зреклась співчуття -

Опир уже тут, уже вдома, вже він.

8. Рід, як захист.

Та й не кожен стане опирем,

Тому що рід - це пам'ять, який стримує падіння.

І коли згадуєш батька, матір та дітей -

Стає важче зрадити власне сумління.

Прадід мій Іван із Вільшаника,

Прапрадід Дмитро із тиші років,

Вчили рід та родовід мій - життям

без показу.

Та й той, хто пам'ятає свій рід та родовід,

Той не п'є чужого болю для ''порядку''.

9. Опир та слово.

Опир боїться названого слова,

Тому що слово - це світло, а світло - є суд.

Тому він сміється із книг та науки,

Та й називає мисленням ''непотрібний труд''.

Тому що де думають - там є важче панувати,

А де співчувають - там слабшає страх.

Та й тому поема ця - не забава,

Але форма боротьби без кулаків.

10. Перемога не мечем.

Опирів не вбивають осиковим кілком,

Та й не спалюють вогнем на майдані.

Але їх перемагають довго та важко:

А саме, працею, правдою,чесністю в щоденному

плані.

І коли вчитель не зраджує істини,

І коли науковець не продає думку,

І коли сестра та брат стоять у світлі -

То опир відступає, тому що не має грунту.

11. Уріж після опирів.

І тоді Уріж стає не легендою страху,

Але місцем відповідального життя.

У якому знають: темрява є не ззовні,

А світло - це вибір кожного дня.

Та й пам'ять не лякає, але вчить,

І книга не ховає, а відкриває,

Тому що там, де людина не зреклась любові,

Опир же не живе - і він зникає.

12. Епілог.

Отож якщо спитають: ''Чи є опирі в Урожі?'' -

Відповідаю не пошепки, а прямо:

Вони є там, де люди бояться бути людьми,

Та й зникають там, де правда стає законом.