ПІСНЯ ЗУСТРІЧЕЙ.

(Велика поема-молитва за всіх, тих, кого Господь Бог поставив на дорозі життя).

Пролог. Перед Лицем Божим.

Господи, я став не із іменами,

Але із обличчями, які пам'ять зберегла.

Та я не знаю, хто із них праведний між нами,

Та я знаю - кожна зустріч не була мала.

Тому що Ти не ділиш дні на ''важливі'',

Та й не відкидаєш погляд випадковий.

Тому що Ти ходиш світом тихо між людьми,

Та й кожний крок - це є дотик до Твого Слова. 

1. Ті, які дали життя.

Батько мати - не символ,

Але початок мого дихання.

Та й їхні втомлені руки -

Перше моє Євангеліє.

Вони, батько та мати, не вчили світ словами,

Але показали, як жити.

Та й все, яке добре в мені є,

То виросло із їхнього терпіння.

2.Мій рід та родовід - як коріння.

Діди та бабусі - немовби тінь під землею,

Які тримають будинок стояти.

Та й їхні молитви без імен та ідеї

Навчили мене життя своє не зламати.

Та й стрийк Михайло - між морем та службою,

Мовчазний, як хвиля вночі.

Та його шлях не був гучною дружбою,

Та був вірністю без причин.

3. Ті, які вчили.

Учителі - не всі із дошок та класів,

Дехто навчав самим життям.

Іван-учитель говорив - та й світ ставав ясним,

Тому що правда є не крик, а світло між нами.

Хтось із вчителів показав літеру та число,

Але хтось - межу між злом та страхом.

Та й кожен, хто сіяв, мені та нам, знання та тепло,

Стоїть у Твоїх очах без праху. 

4. Ті, які будували.

Володимир клав бетон та тишу,

Де Ніл тримали людські плечі.

Та й він знав: не все, яке велике, - вище,

Та все велике - колись відповість.

За всіх будівничих - мостів, церков та хат,

Та й тих, які зводили день за днем.

Прийми їх, Боже, без сурм та наград,

Тому що праця - це теж Твій псалом земний.

5. Зустрічі далекі та близькі.

Африканець на лавці в Дрогобичі,

Усміх - як сонце без пояснень.

А інший - серйозний, немовби пам'ять століть,

Який знає більше, аніж скаже.

Студенти, дороги, вокзали,

Самбір, Трускавець, коротка мить.

Та й всі вони - не випадкові,

Тому що Ти вчив мене бачити ближнього

скрізь.

6. Мова, як рука.

Я говорив англійською - не досконало,

Та щиро, без хитрих прикрас.

Тому що мова - це не медаль та не шкала,

Але простягнута назустріч рука.

Та й якщо хтось почув у слові

Не звук, а людину живу,

То й це була Твоя любов,

Яка говорить крізь слабку мову мою.

7. Ті, які пішли рано.

Є ті, кого життя не дочекалось,

Та й ті, які відійшли в тиші.

Та й ми носимо їх, як незакриті фрази,

Як світло в нашій нічній душі.

За всіх, кого я не встиг зрозуміти,

Та й за тих, кого образив колись

Прийми моє каяття та молитву,

Тому що Ти знаєш більше,

аніж пам'ять людська.

8. Ті, хто був важкий.

Та й за тих, які були мені складні,

Які різали словом, немовби крицею.

Тому що, може, вони несли свої хрести,

Та й не знали, як не поранити.

Навчи мене, дорогий Боже, бачити біль,

Там де я бачив лише провину.

Тому що навіть колючий важкий ковиль,

Росте на тій самій землі.

9. Христос серед зустрічей.

Ісусе Христе, Ти був у кожному із них -

У знайомих та незнаних обличчях.

У втомі робітника,

Та й у погляді того, хто мовчить.

Та ти був чужинцем, другом, та учителем,

І Тим, повз Кого легко пройти.

Прости мене, коли я Тебе не впізнавав

У простоті щоденної миті. 

10. Україна, як дім зустрічей.

Україна - не край, а дорога,

В якій сходяться різні світи.

Та й кожний, хто ступив сюди без злоби,

Уже став частиною цієї землі.

Тут і Африка слухає сніг,

Тут і Ніл відлунює в Дністрі.

Тому що світ не ділиться так, як у книгах,

Але зшивається в серці живім.  

Епілог. Молитва без імен.

Господи, Ісусе Христе, я не згадаю всіх,

Та Ти пам'ятаєш кожного.

Та й кожна зустріч - як тихий вірш,

Який вписаний в книгу Небесну.

Прийми їх усіх -

Живих та спочилих,

Близьких та далеких,

Радісних та важких.

А мене навчи

Не проходити повз.

Останній Вірш.

Тому що життя - це не шлях самоти,

Але коло зустрічей які дані Богом

Та якщо я був людиною для інших -

То цього досить, щоб іти далі із Тобою.

Алилуя.

Амінь.