ОДКРОВЕННЯ РОДУ.

(Книга імен, тиші та світла).

1. Коли була відкрита Книга.

Та я побачив: книга не із паперу,

А із днів, які були прожиті без вороття.

Та в ній не було ні звань, ні кавалерів -

А всього лише імена та міра каяття.

Та й кожен рід стояв не поруч інших,

Але сам - як перед дзеркалом живим.

Тому що Бог не судить народи загально,

І Він говорить із серцем, але не із гучним ім'ям.

2. Початок роду - не дата.

Рід та родовід почався не із хати,

І не із печатки, не із межі.

Але саме рід почався із питання:

Чи я злом не стану сам?

Та й від Едему тягнеться нитка -

Не кров'ю, а вибором дій.

Тому що не всі, хто народжені, - діти,

Але ті, із них хто світло зберіг. 

3. Земля та мовчання предків.

І я бачив поля, де ніхто не записаний,

Та де плуг заміняв літопис.

І там жили ті, які не стали підписом,

Та стали основою роду навіки.

Вони не питали, де є центр історії,

Тому що знали: він - там, де стоїш

Та й хліб був молитвою без теорії,

Та праця - як псалом без слів. 

4. Рід та родовід у часи імперій.

Коли імперії міряли світ,

Та мапи різали долі народів,:

Рід не шукав, де легше стоїть,

А шукав свою правду в поході.

Не всі верталися. Не всі дожили.

Не всі були названі вголос.

Та кожний, який зберіг людське ім'я,

То був вписаний Господом Богом без голосу. 

5. Моряк - Михайло Ількович.

Та й вийшов Михайло - не із трону,

А із моря, із солі та вітрів.

Морфлот - не роман та й не орден,

Але тиша між хвиль кораблів.

Чотири роки - не зради,

Не втік, не продав,та не забув.

І море прийняло його клятву,

Тому що він Україну ніс у собі, як судьбу.

6. Учитель Іван - як свідок світу.

Іван-учитель не кликав до подвигів гучних,

Він говорив - та й світ ставав ширшим.

Та й він знав, що істина не із книжкових полиць,

Але із досвіду - інколи й темнішого.

Та й він бачив нічні столи Єгипту,

На яких їдять, коли інші мовчать.

Та й він вчив: не дивись на світ, як на диво,

Але як на відповідальність та й шлях.

7. Будівничий Володимир.

Володимир стояв серед бетону,

Де Ніл стримували людські руки.

Та й він знав: техніка - це ще не закон,

Та й річка пам'ятає образи та науки.

Він будував - та й мовчки дивився,

Чи витримає людина межу.

Тому що кожна гребля - це є іспит сумління:

Та й чи Господь Бог присутній, а чи лише шум.

8. Суд - не за славою.

Та й голос сказав: Я не питаю,

Хто був великий у віках.

Я ж саме питаю - хто не зламався,

Коли зло було в його руках.

Тому що рід - не медаль, та не герб,

Але ланцюг утриманої темряви.

Та й там, де ти міг стати вовком,

Але залишився людиною - там твоя слава.

9. Рід та родовід і Христос.

Та й Христос пройшов поміж родом -

Не суддею, а братом.

Він знав вигнання, знав дорогу,

Знав втому, знав страх, та знав втрату.

І Він був немовлятком в Єгипті,

Та й робітником без імені.

Та й сказав мені та нам: Хто витримав мале,

То той готовий до Царства великого. 

10. Тиша після суду.

Та й настала тиша - не як порожнеча,

Але як спокій, як після плачу.

Та й рід стояв не виправданий,

Але як прийнятий - та й цього було досить.

Тому що Бог не давав диплома святим,

Але давав світло на далі.

Та й кожному сказав: Іди та живи,

Тому що Одкровення - це є початок, а не фінал.

11. Мудрий Станс.

Рід не закінчується смертю імен,

І він триває у чесності вибору.

Та й якщо між Нілом та Дністром  є сенс -

То він у любові, яка не потребує доказу.

12. Лавка в Дрогобичі.

Та я побачив не храм та не трон -

Лавку міську у парку, між кленом та дорогою.

І Африка сіла поруч без кордонів,

Та й без прапорів, без страху, та без ідеології.

Один - усміхнений, немовби сонце Нілу,

А інший - серйозний, як пам'ять віків.

Та й двоє студентів - життя без стилю,

Але із майбутнім у простих руках.

Та й це не було дивом для газет -

Лише зустріч людська, без пояснень гучних.

Та Господь Бог проходить саме так - без прикмет,

Тоді коли серце є відкрите, а не словник.

13. Англійська мова, як міст.

І я говорив - говорив не ідеально,

Та правдиво, без маски та гри.

Та тридцять років - вчив не даремно,

Тому що мова - це є міст, але не іспит у жюрі.

І я говорив не ''чужому'', але брату

Хай і інший в нього колір, та інша земля.

Тому що від Едему до цього часу

Кожна людина шукає: чи бачиш ти мене?

Та й усмішка - це була відповідь,

Яка старіша за граматику та країни.

Тому що Господь Бог розуміє всі мови без слів,

А також люди - коли не бояться людини.

14. Самбір. Коротка тінь.

Та й в Самборі - постать, коротка, немовби знак,

Немовби тінь від історії довгої.

Не знаєш імені, не знаєш доріг,

Та зустріч ця уже вписана в сповідь.

Тому що не кожна людина - родина моя,

Але кожна людина - є мій ближній у світі.

Та й так Одкровення стає не судом,

Але тихим та серйозним навчанням любити.

15. Стрик Михайло та ці береги.

Та знову Михайло - між хвиль та портів,