Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці Марії.

ЛЮДИ ПЛИНУТЬ, ЯК РІЧКА У ЧАС.

Дощ торкає лице, мов забута сльоза,

Місто дихає вогким димом,

І крок за кроком тремтить тротуар,

Як серце - перед дивним ім'ям.

 

Люди плинуть, як річка у час,

Світло блимає жовтим - останній наказ,

Ще мить - і дорога мене перейме,

А небо гуде, мов гріх за плечем.

 

Та раптом - погляд. Той самий.

Темне волосся. Знайомий нахил.

І світ завмирає між ''була'' й ''є'' -

У грудях зривається спогад, палає страхом.

 

Повітря ріже як скло - не вдихну.

Це він. Без сумніву. Без жалю.

І серце, немовби спіткнувшись, упало,

Пропустило удар у мовчанні дощу.

 

Ще крок - і могла б бути в безпеці,

Та час не пускає. Він знає усе.

Світло червоне палає, як сповідь,

І мить - мов вічність. Вона не мине.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше