МІЖ НІЛОМ ТА ДНІСТРОМ.

(Поема про початок, дорогу та пам'ять).

Пролог. Слово перед Словом.

На початку - тиша. І не ніч.

Не темінь іще, але подих нерухомий.

І Бог - не грім, але світло між сторіч,

Який в хаос ллється формою та домом.

Іще не було ані імен, ані племен,

Ні роду мого, ні піску, ні глини.

Та вже був Час - як заповітний ген,

Та Простір - як долоні для людини.

1. Едем та вигнання.

Сад шумів - не пальмами, а словом,

Ріки бігли, немовби кров жил у тілі.

Там Адам стояв перед Основою,

Там ще смерті люди не знали, та не хотіли.

Та плід впав. Не як яблуко - а як знання.

І світ став довгим, важким, розлогим.

Та почалося перше вигнання,

В якому шлях - між страхом, працею та Богом.

І рід пішов. Не один, але в крові.

У памяті, яка глибша за літописи.

Можливо, і мій - у тій старій траві,

В якій люди йшли, як тихі дописи. 

2. Шумер та перші слова.

Шумер писав клинописом зорю,

В глині зберігав закони світу.

Там цар був тінню Бога на Землі,

А час - не лінія, а коло міфу.

Там слово стало мірою життя,

І храм здіймався, немовби гора молитви.

 Та й там вже жила правди гіркота:

Що сила - не завжди іде за світлом.

3. Єгипет - країна Часу.

Єгипет - це не держава. Це - пам'ять.

Це Ніл, який тече, як рух крові в жилах, історій.

В якій вічність навчилась камінь тримати,

В смерть - бути дверима, не горем.

Амун - багатоликий, та єдиний:

Нерух - як камінь, який все зберігає,

Рух - як подих у грудях людини,

Простір та Час - що все обіймає.

Не Трійця іще - але тінь пізнання,

Як зерно, яке проросте у Слові.

Так Бог говорив із людьми до Христа,

Мовою знаків, страху та любові.

4. Мойсей.

Дитя у кошику. Ріка несе.

Рабство - як ніч без імені та світла.

Та Бог говорить: Я Є Той, Хто Є,

І кущ палає - і не згорів, як житло.

Мойсей не герой - він тремтів, він тікав,

Він заїкався перед царською славою.

Та саме такого Господь вибирав -

Не сильного, але відповідального.

І фараони - династії та роки,

Незалежність, ярмо та повстання -

Всі падали, немовби піщані замки,

Тому що над ними стояло Святе Писання.

5. Немовля в Єгипті.

І знову дитя. І знову вигнання.

Марія. Йосиф. Ніч та страх.

Христос - не цар у палацах знання,

В Біженець в чужих краях.

Єгипет знову стає притулком,

Не мечем. - в схованкою світла.

Там Бог - не у троні, в в пульсі тихому,

В дитячім сні, який рятує світила.

6. Пустеля і Ка-камінь.

Пустеля сміється над гордістю кроку,

Вона не боїться ані царів.

І Куі йде - зухвалий, високий,

В Кику - із тривогою в серці своїм.

Ка-камінь блищить, як обіцянка швидка:

Багатство, влада, торг та легенда.

Та камінь - не Бог. Та рука, що хапа,

Часто втрачає те, що безцінне.

Бо що за користь людині - світ,

Коли її душа продана страху?

Це слово - старіше за пірамід,

Це Євангеліє серед піску та праху.

7. Африка та кров Історії.

Африка - мати. І жертва. І біль.

Рабство, колонії, золото, порти.

Та із неї вийшли і ритм, і стиль,

Та перший крок людської свободи.

Фіш-Бей, порти, морфлот, кораблі -

Мій стрийко, батька мого рідний брат, Михайло

служив серед хвиль.

Чи Африка бачила його жалі,

Коли він ніс Україну в собі?

8. Україна та далекі береги.

Україна - теж між імперій,

Між богів та залізних законів.

Наш степ - як пустеля без міри,

В якій правда росте на кістках поколінь.

Іван-учитель, нічні базари,

Єгипет їсть, коли спить Європа.

Володя - Асуан, бетон та удари,

Де Ніл зупинили людською роботою.

9. Цариця Савська та мудрість.

Ефіопія. Савська цариця.

Соломон - не лише золото та трон.

Мудрість - це слухати, як говорить тиша,

Та знати межу між Богом та знань законом.

10. Поети та світогляд.

Леся (Українка) знала Африку болю й снаги,

Не ногами - в розумом вільним.

Тому що саіт - це не мапа, в спільні шляхи,

В яких слово стає відповідальним.

11. Пісня Пісень.

Я смаглява - але гарна, -

Так говорить душа віків.

Тому що саіт не білий та не чорний,

В є складний, як любов і хрестів.

Між Нілом та Дністром - одна дорога,

В між Богом та людиною - міст.

І рід мій - не випадковість, в розмова

Із тим, Хто був, є та буде скрізь.

11. Мій стрийк Михайло Ількович.

Не в книгах він - у вахті та воді,

У скрипі трапів, в солонім повітрі.

Михайло Ількович - не при нагороді,

А при обов'язку, якорі та вітрі.

Морфлот. Союз. Шістдесяті роки. 

Чотири роки - море не питає.

Чи бачив він Африки береги -

Фіш-Бей, чи порт, в якому спека не спадає?

Там Африка не міф - а труд та жар,

Чужа мова, змішані народи.

Та українець серед тих примар

Ніс рідний край, як ікону свободи.

Він не писав - але жив, як лист,

Який дійшов крізь час та хвилі світу.

Та й рід тримається на тих, хто ніс

Свою мовчазну та важку орбіту.

12. Іван - учитель та нічні ринки.

Іван прийшов - не із міфу, а із дороги,

Дев'яності, базари, валюта, дим.