Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці.

ПАДІННЯ, ЯКЕ СУДИТЬ СВІТЛО.

Не грім упав - упала тиша,

Коли закон схилив чоло.

Тому що правда - не завжди найвище,

А вирок - не завжди добро.

 

Там честь стояла, немовби на лезі,

Між словом даним та гріхом.

Та суд був більше ніж у залі -

Він жив у серці, а не в пері.

 

Не всі падіння - від слабкості,

Не кожен злочин - без вини.

Буває: світ, зібравши факти,

Руйнує правду навесні.

 

 

Тому що є закон - холодний, точний,

Та є закон - що в крові та сні.

Один - для справи, а інший - вічний,

Та між ними - людина, німа.

 

Вона мовчить, коли слова

Вже стали пасткою для честі.

Та кожний доказ - як трава,

Яка приховала слід у місті.

 

Падіння - не кінець дороги,

Але край ілюзій та прикрас.

Там видно: хто служив закону,

А хто - лише боявся нас. 

 

Тому що благодать - не виправдання,

Але хрест, який несе сам суддя.

Та правда - не в аплодисментах,

Але в тиші після каяття.

 

І якщо світ кричить: ''Винний!''-

Та Бог мовчить та дивиться,

То, може, саме в тійхвилині

Людська душа ще не здалася.

 

Тому що є падіння - до темряви,

А є падіння - до світла, через біль.

Та благодать - не в безгрішності,

Але в тому, хто пройшов та жив.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше