ІНСТИТУТ НОЧІ. УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.

(Поема про розум, пам'ять і землю, що не спить. Ніч України де особистий страх та колективна пам'ять стають одним полем тиші).

1. Сходи, як степ.

Він ішов сходами,

А чув під ногами степ.

Тому що кожна дорога,

В якій людина залишається із собою,

Веде на Батьківщину -

Навіть якщо навкруги бетон та папки.

Сходи були вузькі,

Як і історія, що її переписували.

І темні,

Як і ті роки,

Про які говорили пошепки.

2. Інститут та країна.

Інститут мав іншу назву,

Та суть була знайома й в Україні:

Місце, де намагаються 

Пояснити те,

Що пережили -

Але не прожили до кінця.

Тут, як і вдома,

Страх зберігали в шухлядах,

Називали його ''випадком'',

Щоб і не вимовляти справжнього імені.

3. Рецепція пам'яті.

Жінка за столом дивилась так,

Як дивляться матері,

Які вже нічого не питають.

Вона знала:

Люди приходять сюди

Не за відповідями,

А за дозволом

Не боятись власних спогадів.

Так Україна зустрічає своїх синів:

Без крику.

Без докору.

Із мовчанням, важчим за слова.

4. Людина із Заходу Європи.

Він не ніс із собою прапора.

Але ніс землю -

У диханні,

У пам'яті,

У звичці не вимикати світло.

Тому що там, звідки він родом,

Темрява завжди приходила не сама.

Вона мала форму наказів,

Сирен,

Порожніх хат.

І вночі

Світло - це не зручність.

Світло - це вибір жити.

5. Кабінет, як канцелярія історії.

Стіл був гладкий,

Як відполірована правда.

Тут говорили спокійно

Про страх,

Як про об'єкт дослідження.

А він знав:

Страх - це не феномен.

Це спадок.

Він передається

Через тишу в родині,

Через фото без підписів,

Через нічні молитви,

Які не вчили в школі. 

6. Українська ніч.

Українська ніч не чорна.

Вона - глибока.

У ній - кроки тих,

Хто не повернувся.

У ній - голоси,

Які не записали.

Він чув цю ніч

Навіть у місті,

Навіть у кабінеті науки.

Бо ніч - це не місце.

Це - стан пам'яті.

7. Професія та спадок.

Він ловив тіні,

Як його предки ловили істину -

Між рядками.

Він шукав логіку,

Так як вони шукали Бога -

Без гарантій.

Він не вірив у привидів,

Тому що бачив реальніші речі:

Порожні столи,

Незаповнені колиски,

Непоставлені хрести.

8. Наука та Земля.

Наука говорила:

- Поясніть.

Земля відповідала:

- Пам'ятай.

І між цими словами

Стояла людина.

Тому що Україна -

Це місце,

Де знання без пам'яті 

Стають холодом,

А пам'ять без знання -

Раною.

9. Світло. 

Світло він не вимикав 

Не через страх.

А через повагу 

До темряви.

Тому що тільки той,

Хто знає ніч,

Запалює лампочку

Без зневаги.

Так запалюють свічку

За тих,

Хто не дійшов до ранку. 

10. Людина та країна.

Він був не героєм.

І не символом.

Він був людиною із України,

Яка навчилась жити 

Між поясненням та молитвою.

Між кабінетом

І полем.

Між інститутом ночі

І землею,

Яка ніколи не спить.

11.Їй потрібне світло.

Тому що Україні не потрібний фінал

Їй, Україні, потрібне світло.

Та людина,

Яка не тікає від темряви,

А та, що дивиться на неї -

І залишається.