ІНСТИТУТ НОЧІ.

(Велика поема про розум, який дивиться в темряву).

1. Сходи.

Він йшов угору.

Чи вниз - не мав значення напрям.

Сходи завжди ведуть усередину,

Коли тиша важча за кроки.

Стіни пам'ятали тисячі дотиків -

Пальці страху лікті сумніву,

Спини людей, які сподівались,

Неначе будівля знає відповідь.

А він знав інше:

Будівлі нічого не знають.

І знає лише людина,

Яка не спить.

2. Рецепція.

Жінка за столом не питала зайвого.

Вона дивилась,

Ядивляться ті, хто навчився мовчати.

В її очах було розуміння,

Яке не входить у посадову інструкцію.

Бо тут, у місці із назвою ''Інститут'',

Робота починалась після робочого часу -

Вночі.

Тут люди здавали 

Не документи,

А свої сни.

3. Людина, яка не спить.

Він навчав інших спати спокійно. 

Говорив про логіку,

Говорив про випадковість,

Про хибу сприйняття.

Але сам не вимикав світло.

Бо знав:

Темрява не потребує віри.

Вона приходить без дозволу,

Як пам'ять.

Його ніч була не чорна -

Вона була насичена обличчями,

Яких уже не повернеш,

Моментами, які не можна переписати.

4. Кабінет.

Стіл.

Стіни.

Портрети науки.

Тут усе мало форму.

Тут страх ставав терміном,

А біль - випадком номер 17.

Жінка керувала інститутом,

Як керують рікою:

Не зупиняючи,

А спрямовуючи.

Чоловік поруч тримав у собі

Холодну впевненість системи.

Він вірив у метод,

Тому що метод не боїться.

А той що стояв навпроти,

Боявся -

І саме тому був потрібний.

5. Діалог.

- Ви бачили складні часи, -

Сказав хтось, не знаючи,

Що часи бачать нас.

- Так, - відповів він подумки, -

Вони дивились на мене довго.

Бо складні часи -

Це не війни та не катастрофи.

Це хвилини,

Коли ти залишаєшся наодинці

Із власним розумом.

6. Професія.

Він ловив привидів,

Не вірячи в них.

Він також ловив страх,

Вірячи в нього надто сильно.

Він знімав маски із тіней,

Але не наважувався 

Підійти до власної.

Бо є страхи,

Які не мають форми.

Їх не зловиш камерою,

Їх не опишеш звітом.

7. Ніч.

Ніч приходить не ззовні.

Вона росте всередині,

Як мовчання між словами.

Він знав:

Світло - це не відсутність темряви.

Світло - це рішення дивитись.

Але не кожної ночі

Вистачає рішучості.

8. Інститут.

Інститут був храмом без ікон.

Тут молились точності.

Тут жертвували сумнів.

Але навіть тут

Темрява сиділа тихо в куточку

Та чекала,

Коли саме наука втомиться.

Бо темрява терпляча 

І вона старша за метод. 

9. Людина.

Він був не героєм.

І не жертвою.

Він був людиною,

Яка одного разу побачила більше,

А ніж змогла пояснити.

І із того дня

Шукала слова,

Щоб повернути собі ніч. 

10. А всередину в себе.

Немає фіналу.

Є тільки продовження. 

Є ніч,

Яка знову прийде.

Є світло,

Яке знову доведеться вмикати.

І є людина,

Яка знову піде сходами -

Не вгору і не вниз,

А всередину в себе.