ПОЕМА. ПОГЛЯД, ЯКИЙ ЗМІНИВ РАНОК.

(Ранок, місто, перший день, несподівана зустріч, падіння - і внутрішній переворот. Поема є романтична, емоційна, але етична та культурна).

1.Ранок, який розчиняє тишу.

Ще місто спало в золотій задумі,

Ще сонце тільки торкнулося дахів,

А я ішла - і в серці, неначе струни,

Тремтів неспокій перших нових днів.

І кожний звук здавався мені хором,

Та й кожний промінь - лагідний листок,

Який ніжно падав із неба всім простором

І загортав мене у чистий крок. 

2. Невідоме покликало.

Та щось в повітрі було інше,

Неначе світ спинився на межі.

Та внутрішнє відлуння стало дзвінче,

Як голос, який говорить у душі.

В коли я ввійшла у двері перші,

У тишу широких мармурових зал,

І я відчула: світ сьогодні стане більшим,

А ніж той, в який я вчора ще ступала.

3. Погляд, який впав, немовби блискавиця.

І сталося: одна лиш мить -

В в ній здригнулась широчінь буденна.

Твій погляд вдарив прямо в мою мить,

І світ зупинив подих невимовно щемно.

Не знаю, чи то сонце так грало в зіницях,

Чи доля схилилась поруч у тіні, -

Та у тім погляді було щось, як криця,

Який запалює силу в темряві й мені.

4. Падіння, яке навчило лету.

А я спіткнулась... Раптом, незграбно,

Немов земля на мить злетіла із-під ніг.

Та тиша мармуру прийняла мою помилку

Так ніжно, ніби то був легенький сніг.

І в тій хвилині сорому та болю

Я відчула щось більше, а ніж обман:

Немає падінь, які зменшують долю -

Є тільки перші кроки до перемог над

страхом.

5. Нове серце у старому місті.

Коли підвелася - то світ був інакший,

Хоча місто те саме шуміло довкруг.

Та щось в мені проросло принадно,

Неначе зрушився всередині круг.

І я раптом відчула: у кожній людині

Є таємниця - як невидимий закон,

Яка кличе до себе тихо в глибині,

Даруючи серцю мелодію нову, як сон.

6. Голос, який веде вперед.

І вже не важливо, що було зранку,

Та що сьогодні станеться мені.

Важливо те, що кожна мить - це огранка 

На чистім камені моїх доріг. 

І погляд твій став для мене знаком,

Неначе світло у ранковій імлі:

І неважливо - випадок чи намір,

Та він в відкрив в мені нові землі.

7. Перший день із відчиненим серцем.

Так починався день - як книга біла,

Де перший розділ пише саме життя.

І я ішла - і кожна думка світліла,

І кожна тінь ставала вороттям.

Я дякую ранку, який дав ту хвилину.

Я дякую місту, яке дихало разом зі мною.

І я дякую долі за мить - таку невинну,

Яка стала моїм тихим внутрішнім 

світанком.