ПОЕМА ПРО РІД. ДЕРЕВО, ЩО НЕ ЛАМАЄТЬСЯ ВІТРОМ ( ПРО СИЛУ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ).

1. Древнє коріння.

І був початок - тиха ніч над полем,

І перший голос вийшов із імли:

''Тримай коріння - в ньому твоя доля,

Воно веде крізь бурі та вали''.

І так зростав мій рід, як дерево могутнє,

Що в землю вросло серцем і життям,

Під золотний дощ, під грім у ніч загадкову -

Стояло твердо між вітрами та днями. 

2. Орущаки - вартові землі.

Ішли Орущаки шляхом чеснот древніх,

Несли свій хрест  праці і у тиші.

Коли ж над краєм піднімалась темінь -

Стояли перші, не лягали ниць.

Бо їхня сила - в мужності незламній,

У серці, що ніколи не обмане.

І промовляли дідам їхні камені:

''Тримайсь коріння - правди не минеш''.

3. Маньки - хранителі слова.

А Маньки йшли, немовби вогні яснії,

І слово їхнє, мудре, як письмо,

Текло рікою - рівне, справедливе,

Не знало зради й не служило злу.

І де вони ступали тихим кроком -

Там правда виростала й колосилась.

Мов ті псалми, що зводять душу вгору,

Їх рід ішов та вчив людей не хилитись. 

4. Макарі - ті, що тримають дім.

А Макарі - мов скелі понад річку,

Що не зруйнує часу швидкий біг.

Вони тримали хату, землю, вишні,

Та передавали дітям чесний хліб.

У їхніх руках була опора роду,

В очах - вогонь, який грів на холоді.

І кожен день їхній пахнув тихим добром,

Яке і не зникає, навіть тоді, коли світ горить.

5. Інші гілки мого родоводу - велика ріка.

І йшли інші: Гурії, Коси, Лазори, Білики, Лопатчаки, 

Марцинишини, Фітяки, Мацани Крутії,

Марущаки, Романишини, Сальо, Сороки,.Вітики, Підкови,

Всі разом - немовби велика річка долі,

Яка в'ється крізь віки та веде до Бога.

У їхній пісні - трепіт України,

У їхній тиші - надвечірні міцні сни.

Вони, немовби святі старі калина

Та дуби, які стоять від від прадавніх днин.

6. Дерево мого роду.

Росте це моє дерево - високе, повне сили,

І кожен лист на ньому - як ім'я.

І кожен плід - як правда, що світилась

У серці тих, хто землю цю тримав.

І якщо раптом буря налітала грізна -

Коріння роду не давало мені та рідним впасти.

Бо в ньому - кров, і пам'ять, і молитва,

І Благодать Господня, і Причастя.

7. Я - спадкоємець світлого коріння мого родоводу.

А я стою тепер на їхніх стежках,

Немовби свіча, яка світить крізь пітьму.

І рід мій шепче: ''Не злися, не лякайся,

Ти - частка нашої землі та дому''.

І голос предків тихо каже нині:

''Веди і далі правдою свій шлях.

Бо хто тримає рід у своїм подиху -

Не втратить світла навіть у віках''.

8. Благословення мого роду.

І ось стою я - вітром пригублений,

Немовби древній дуб на пагорбі живім.

Земля мене підносить невидимо,

І рід мій благословляє із висоти.

І також чую я:

''Не бійся. Ми із тобою.

І в кожнім кроці - наша тиха міць.

Бо рід - це Бог у серці мойого болю,

Який веде вперед та бережеться в вічність''.