ПОЕМА. ПІД СВІТЛОМ НЕВИДИМОГО ВІТРУ.

1

І був вечір, і був ранок над полями,

Де тихо жайвір бив крилом в блакить.

І промовляв Господь вітрам і травам:

''Син Людський йде - не дай йому згоріть.

Неси Йому дорогу правди й світла,

Щоб ступінь кожна зміцнила Його крок.

Бо хто свій рід у серці не втрачає -

Той не загубиться серед тривог''.

Так я ішов, як предки мої древні,

Які вели мене крізь  тінь віків,

Орущаки, та Маньки, і Макарі,

Узор моїх імен, як пісня для віків.

Вони ішли шляхами, де криниця

На відстані молитви проривалась із землі,

І кожний камінь був немов сторінка

Живої книги, писаної в імлі.

2

Ходив я у тишу ранкову між пагорби сині,

Де завзято бився вітер об стерню.

І чув: земля моя - у кожній глинці,

В її журбі та у зболеній дніпровській глибині. 

Там голоси моїх прадавніх роду

Зі мною поряд йшли як світлий хор:

''Тримайся, сину, не віддавай свободи,

Бо вільним духом держиться народ''.

І я тримався - хоч земля тремтіла,

Хоч хмари сунули, немов свинцевий дощ.

Та йшла зі мною сила невидима та покірна,

Немов Божий ангел,  що тримав мій хрест і

ношу.

3

А ангел якийсь вів мене у полі стиглім,

Де між житами сонце проростало знову.

І я молився - не устами тільки,

А кожним нервом, кожним биттям крові.

Бо що є рід? Не тільки кров і тіні,

А й те невидиме, що світ тримає в рівновазі:

Любов до батьківщини, до свободи,

До хліба та пісні, що встає у кожній фразі.

І я знову ішов - в долину, що горіла

І золотом нив, і славою церков,

І бачив я: в цю землю входить сила,

Немовби Дух Божий, що встає із мов. 

4

І вчув я в серці заповіді давні:

"Не падати. Не зраджувати. Жить.

Бо із того роду я, де слово правди

Пекло страшніше, ніж леза брами кривавих

плит".

І в тій хвилині, мов із небесного причастя,

Я взяв в долоні дар свою землі.

І я зрозумів: Господь мені промовив щастя

Бути тим світлом, що несе, на жаль, крізь злість і

темні дні.

5

Ой, Україно, земле моя рідна, 

Ти - як молитва, що ніколи не згасає.

В тобі минуле, наче тінь старинна,

Та із кожним ранком - нова зоря і сила голосу.

Мій роде, роде - ти зі мною поруч,

І в кожнім кроці чую ваш закон:

"Стань вищим, сину, бо життя, як море -

Та хто пливе із правдою - неточне в ньому він".

6

Тож я іду, ступаючи поволі

І теплотою б'ється серце до землі.

Не зломить буря того, хто із любов'ю 

Несе свій хрест і світить у імлі.

Бо в кожнім дні - Священне Одкровення,

І кожен подих - мов живий псалом.

І я стою, як дерево натхнення,

Під вітром, що шумить у небі, над життям і

злом.

7

І буде так: сплетуться всі дороги 

У тиху пісню, що не закінчиться у світі.

І мої предки стануть в ряд, немов пророки,

І скажуть: "Сину, ми тепер в тобі спочили".

Тоді і я схиляю голову смиренно,

І дякую за дар земний - Свободу.

Бо хто її тримає в серці невмиренно -

Той не згубив ні віри, ні народу.

Так я ітиму - в дні і ночі темні,

І колосом молитва проросте.

І буде в мені рід мій - непохитний,

певний,

А із неба вітер тихо поведе.