ПОЕМА. ПОГІНСЬКА МАТИ Й ЗОРІ ДОЛІ.

1

Всю ніч ішли - і плакала дорога,

і холод бив, мов камінь у плечі.

Та мати йшла, й благала в Бога - Бога,

щоб Доні дав ще світло у очі.

Вітри гули, мов вічні вартові,

що стерегли під небом поле синє,

а серце билося - в живій крові,

в надії, в вірі, в Господовій нині. 

2

Ішли вони поміж соснові тіні,

де били роси в душу мов жива

пора, коли на Галичанській ниві

стає на захід сонця голова.

Та мати йшла - і кожен біль тремтів

у тих словах, що падали до Неба:

''Маріє,Мати! Я не маю слів, 

лікуй дитя моє, як Ти це вмієш й треба''.

3

По дорозі під ноги падали

насіннячка смутку та біди,

і здавалось - ще мить, і втрачаються

навіки у вирвищах води.

Та стояла, мов вежа, молитва та,

і тримала в долонях тепло.

Ісе навкруг - наче тлін, наче темнота,

а у серці - Марійне тепло.

4

Олекса віз, насуплений і хмурий,

немов той дуб, побитий буревієм.

В душі його - немилосердний штурм,

у серці - клекіт, тьма і буревії.

Та глянув раз - і ніби хтось незримо

розчахнув ніч йому перед лицем:

в очах дитини промінь плив крізь дим,

неначе хтось торкнувся Небесцем.

5

Погінський храм стояв, мов тиха мрія,

мов давній сторож над долею палат.

А мати в сльозах прошептала: ''Маріє!'' -

і впала ніч, і впала благодать.

І раптом - тиша. Тиша неземная.

Ні звуку, ні поруху у світанні.

І Доня тихо руку підіймає,

бо Боже милосердя у диханні. 

6

І зцілення, мов блискавка весни, 

пройшло крізь тіло, крізь дитячі вени.

Мов з глибини Господньої тишини

прийшов відгук на материнські пісні.

І матері вклонилась Божа Мати,

зійшла, мов світло з ранньої зорі.

Одна сльоза - і світ новий розквітнув,

у чистій тихій радості вгорі.

7

У Галичині таке було не раз:

де віра - там чудо розквітає.

Там рід мій мав свій полум'яний глас,

свій біль, свою надію, що тримає.

Сюди, певно, ішли і мої предки колись,

і матері з грудними немовлятами,

і кожен з них в молитві нахиливсь

перед Марією - із болями і втратами.

8

Бо народ наш із болю повстав,

із туману і вічної хуги.

Та стояла Марія між шляхами

і знімала поламані стуги.

І крізь бурі, і крізь війну,

крізь заслання і морок могили -

та Любов, нездоланна одну,

нас ховала під крилами сили. 

9

І нині - знов, крізь дим та темний страх

наш край волає: ''Матінко Покрове!''

Бо знову ідуть буревії в степах,

і синові болить висока мова.

Та ми стоїмо. Ми - рід що не зника.

Бо Божа Мати чує кожну рану.

І навіть там, де тягне смертна пітьма,

вона встає - як сонце на світанні.

10

Тож радій, народе мій,

бо жива нам і в нас Божа сила.

Від Карпат до степових

далечінь - одна родина.

Галичино! Не згасай,

бо із тобою Мати Блага. 

Світлий будь, святий наш край - 

і у молитві вся відвага. 

А коли зневіра впаде,

і земля пітьму розкриє -

ти згадай, як рука свята

тебе обіймала

Марія.