ЗАВЖДИ НЕПОМІТНА, АЛЕ СВЯТА (ПОЕМА - НА ПЕРЕХРЕСТІ НАУКИ І ВІРИ).

1

Коли вогонь і тиша злилися в однеє, що

звемо світом, - іскра впала із кутка тьми й

була святом,

І в темній матерії їй відповів закон лавній, -

і став час ниткою, що зв'язала нас із світом святим.

2

Ми - родина речей::і атоми шепочуть

пам'ять прадідів, і в крові - стародавній 

ритм, і прах - це наш компас,

Що вивів Івана Дмитровича із Вільшаника,

і далі тягне в світло - в коріння, що тримає

нас в часі й місці, як щит і храм нас.

3

Ілля Іванович ходив у полі, і його тінь - це

пісня праці, що звучить, як молитва над

нивою, і слово - як хліб, малому і старому,

А Катерина Подкова ткала надію, як прапор,

що вітер правди зносить крізь бурі, - їй

дякую, що вогонь не згас у серці маминім.

4

Марія Іванівна, Григорій - імена у сховках

сімейної книги; вони -:як свічки в церкві:

тихо горять, але знають шлях,

їхні голоси - шепіт поколінь, що вчать

дітей стояти стійко: не забувай свого походження

- воно дає вірний правильний крок.

5

Ми читаємо Євангелія і рахуємо хорі - в

тій миті стикаються два світи, де слово й

рівняння - одна дорога,

Бо те саме ''стань світлом'' лунає в

біблійних рядках і в формулах, що шукали

таємні сутнісності природи й Бога.

6

Святий і науковець ідуть поруч: володар

думок, що зветься ''Альберт Енштейн'',

міркує про простір - і хрест, і кривизну 

часу,

В його руках метр і Євангеліє, і він каже:

''Дивись - і в небі, й під ногами істина

одна'', - так нескінченність стає правдою.

7

Темна матерія шепоче про невидиме, темна

енергія рухає моря і душі: ми молимося у

храмі, але зірки теж чують псалми,

Бо віра - це карта, а наука - ключ: разом

вони вимірюють тишу, що живе між нами,

мов сонячний промінь у ранніх заметах.

8

Маркс колись давно писав про праці владу, про

ланцюги й про тугу народу - його голос -

дзвін у вулиці фабричних стін,

Але біблійна мудрість каже: ''пильнуй

серце своє'', - тож різноманітність думок веде нас

через час, аби щоб знайти людський грунт.

9

У школі я вчився з книжкою під пахвою -

перші формули, перші вірші, перші друзі,

перша дорогоцінна тиша,

Я напевно пам'ятаю, як вчитель сказав:''Запитуй'', -

і це був наказ і молитва в одному, що

розкривало нам істину.

10

Тепер діточки в Україні йдуть до школи з

рюкзаками, в яких - і надія, й царина, і

крихта хліба, і мрія,

Їхні імена шепоче війна, що прокралася в

дім, але серце їхнє - як криця: стійке,

навіть коли грім пролітає близько, як блискавка.

До церкви ходять ті, хто шукає тиші, і ті, хто 

шукає відповідей; щоразу дзвони - це

фізика та молитва вкупі,

Люди йдуть, несучи свічки і школярі освітні наукові тексти

в сумках, - бо знання й благодать тепер

ходять під одним дахом, як друзі. 

12

Святі на іконах дивляться із глибини

стільки років, мов холодні зорі: вони

пам'ятають голод і любов, вони вчили 

простоти, 

Їхні кроки - наші стежини: підемо ними, не

зрадивши розуму, бо і розум - дар Божий,

якщо ним вірно і праведно володіти. 

13

Проходячи сторінками великих книг, ми

бачимо три революції: мова, хліб, наука - і

всі вони творять наш сучасний простір,

Кожна іскра - як молитва й як дослід, що

з'єднує душу і руку, і так твориться

держава, і так кують нашу суть.

14

Я згадую дідів і матерів, що молилися під

явором, де вітер віяв, - їхні голоси тепер у

мені відлунюють, як дзвін,

Вони дали мені мову, землю, ім'я - і я несу

це далі, мов святий образ, під час лиха й

під час миру, мов святий оберіг.

15

Тож будемо пам'ятати: наука не відкидає

віру, як і віра не відрізках розум - разом

вони неначе плуг та зерно для правди,

Ми сіємо їх у полі, що зветься Україною, -

хай виростає хліб, хай виростає пісня, хай

правда зросте для дітей наших.

16

І якщо темна енергія штовхає наші кораблі

крізь час, хай серце не замерзне холодом між

нами, хай любов не зіткнеться в пилюці,

Бо кожен предок, що був колись - 

Катерина, Іван, Дмитро, Євфросинія, Ілля, Марія,

Василь, Анна, Василь, Анна, Тетяна, Федір, Юлія, Марія, Анна,

Розалія, Микола, Богдан, Стефанія, Василь, Іван, Михайло, Мирон,

Дарія, Ярослава, Анна, Володимир, Богдан,

і померла немовлям Анна, та й в підлітковому віці - Анастасія,

та багато-багато інших, - вони прожили 

наш плащ, і ми тепер у ньому - йдемо крізь бурю.

17

Нехай поема-поезія ця буде смутком свічок у

темряві: тверезий голос, мудрий, що віднайшов

час і пам'ять, і науку із молитвою,

Щоб діти, що слухають та будуть слухати, змогли сказати:

"Ми - спадкоємці світла, праці й слави, ми -

будемо творити правду, як мати творить і виховує

між дитя".

18

Під хрестом церкви і під рівнянням - одна дорога

до дому, де свічка й компас вказують на ту 

саму єдину Полярну зірку, що кличе нас,

І в тиші храму я вимовляю ім'я предків, -

бо їхній голос править і в полі, й у книзі, й у

моїй пісні та в поезії, й у музиці часів.

19

Ставлення до війни - це скорбота й крик,

але також - праця й молитва за землю, що

рясніє кров'ю й зерном одночасно,