СВЯТИЙ МИКОЛАЙ НАД МОЇМ КРАЄМ.

У Міррі древній, поміж хвиль Італії,

Жив хлопець лагідний - Микола, світлий знак.

Він рано осиротів у печалі,

Та серце Боже виростало в нім, як мак.

Убогим поміч, захист безборонним -

Оце дорога, що для нього Бог обрав.

І в кожну ніч, під тишу невагомну,

Він ласку щиру людям потай дарував.

Бо справжнє диво - тихе, без вигуків,

Не прагне слави і не носить масок.

І де ходив він, лагідний безликий,

Там серце людське запалало враз.

Так казка виростала між століттями,

І з гір у праліс перейшла в село.

І мов зоря над білими обійстями

На Миколая світло зацвіло.

Людська надія, виплекана в пісні,

У кожен дім несла любов і щедрий дар.

Бо хто живе для ближнього, той чесний,

Той будує серцем незнищенний храм. 

І ось - моя історія, правдива:

Коли в дитинстві, зими тихий час,

Мене спитала Люда із цікавістю:

''Ігоре, а що приніс Миколай для тебе?''

А в Союзі темнім, у суворій тіні,

Святий Миколай майже щез в віках.

Та навіть там - у серці не в країні -

Він береже дитя в своїх руках.

Моя ж родина - мов жива обнова:

Бо мама, може й не чула його ім'я 

Та світла пам'ять - сильніша за слово

І Дух приходить де любов і сім'я.

Мені подарунки ніжно приносили -

І малим, і вже дорослим літ.

Бо хто в людині має серце чисте й миле -

Той сам стає частиною небесних світ. 

А потім - завод діти клас шкільний

І спонсор Ігор добрий у натурі.

І цукерок набір, багато досить

Та щирість в нього - немов у чистій бурі.

Бо радість - не у кількості дарів,

А в тому, хто з добром їх подає.

І кожне ''дякую'', що він тоді зустрів,

Було, мов промінь, що життя нашим стає.

І дідо мій Микола - той що колядує

Що, напевно, тішився, як сонце у снігах.

І бабуся - мудра що крізь роки чує

Як дзвін колядки сяє в небесах.

Вона давала грошики онукам

Бо коляда - це більше ніж слова:

І кожна коляда нагадує постійно -

Її та їх молитва - на Небесах жива!