ДІТИ ПІСЛЯ БОМБ. МОЛИТВА МЕРІ ЕЛЛЕН (БОГ, УКРАЇНА, МОТИВИ КНИГИ, ПОВОЄННИЙ ЛОНДОН, 1947 РІК).

У Лондоні, де попіл ще димів,

Де Спіталфілдс ніс рани після зливи

Стальних ударів бомб, де кожен жив 

Між голодом і тінню вибухів тужливих, -

Ішла Мері Еллен, ніби крізь роки,

Немов провісниця дитячої Голгофи:

У кошику - кістки, терпкі овочі гіркі,

А в серці - тиха віра, мов у пррока слова.

Вона ішла, хоч руки вже болять,

Хоч мрії стерті, як будинки після бліцу;

Та мала сила дівчинки стоять

Сильніша за руїну й темну бідність вулиць.

Вона не плакала - лиш небо верхнє зріло,

Як мати знов знемога оперла, впала ниць.

А дівчинка шептала: ''Господи, дай сили,

Щоб ми жили... хоч день... хоч ще одну мить...''

І тут сусідка крикнула, як грім:

''Тікай по лікаря! Життя не чекає години!''

І Мері кинулась, немов крилатий дим,

Що прориває ніч - маленької людини.

Бо Бог дає крило тому, хто йде

Стежиною, де біль зростає, як пшениця.

Так і вона: де мати зомліває, впаде -

 Встає дитя, і вже дорослою дивиться. 

І лондонські руїни, мов Донбас,

Де  теж стоять малі, як ангели на варті -

Бо війни тінь проходить поруч з нас,

Та Бог веде їх крізь незгоди і нестатки. 

І Україна в кожній їх сльозі:

Та сама сила серця, що й у Мері Еллен.

Коли твій дім - у попелі й імлі,

То віра - твій єдиний  нездоланний келих. 

Її молитва лине крізь віки:

''О Боже, оберігай і маму, й хату нашу...

І всіх дітей землі, що йдуть в пітьми роки,

І тих, що в Спіталфілдсі, і тих, що в Україні плачуть...''

Бо світ один. І Господь - один

Для тих, хто носить біль у втомлених долонях.

І кожна Мері - захисниця без війни,

І кожна мати - мрія в Божих оборонах.

І поки йтиме дівчинка вперед,

Несе кошик, а з ним надію й волю, -

Не згасне світ. Бо з попелу й орбіт 

Новий рай стане - на землі і в серці долі.