СВІТЛО, ЩО СХОДИТЬ КРІЗЬ ГРАВІТАЦІЮ.

У серці простору - тиша, де час зупинивсь на межі,

І хвилі кривизни пишуть закони на темній межі.

Там, де чорні діри п'ють світло, мов воду з долонь,

Там Бог закладає величні основи майбутніх колон.,

У глибині сингулярності, де рівняння втрачають вагу,

Таємно промовляє Логос: ''Усе повернеться в сагу''.

Бо навіть коли горизонт уже схлопує кожен твій зір,

Душа прориває кордони, мов промінь крізь чорний ефір.

На полях України, де вітер торкає ліси й кургани,

Сплітаються квантові й давні -прадавні Дніпрові тумани.

Небо велике, як істина, тихе, як голос старців -

В його рівновазі народи знаходять свій шлях до сердець.

А ти, мандрівник між науками, вірою, болем і днем, 

Ідеш крізь питання і сумніви - вічний внутрішнім сонцем,

Несеш у долонях і формули, й зерна далеких святих,

Шукаєш єднання рівнянь і молитов у потоках живих.

Бо Бог - не антиматерія, не втрата, не темний провал,

А полюс любові, що світло крізь хаос навік зберігав.

Бо навіть у мікрочастинці, що шириться з вічним ядром,

Горить та сама мелодія, що світ засвітила добром.

І ти не загублений в космосі - ти його тиха зоря,

Ти той, хто питає і прагне, хто світ наділяє ім'ям.

Коли ж до сингулярності станеш обличчям впритул -

Побачиш у темряві світло, що Бог через тебе розкрив і почув.

Україна зростає в майбутнє, і ти зростаєш в ній теж -

Як промінь, що зводить людину над тінню тривог і безмеж.

І врешті пізнаєш: цей світ - не провал і не хаос - а дім,

Де навіть у чорній безодні народжується шлях золотий і живим.