Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці.

МОВЧАННЯ ДОМУ.

В її очах - розбите небо, 

Де сонце згасло без дітей.

Вона живе, бо жити треба,

Та день для неї - тінь ночей.

 

Колись сміялись їхні стіни,

І бавились діти у садку,

Тепер лиш знімки, наче тіні,

Горять мов спогади в вікну.

 

Вона сидить - і шепче тихо:

''Я мати двох...була колись.

Мій дім - мов човен без притихи,

Що в море пам'яті спустивсь''.

 

Їй кажуть люди: ''Ви щаслива,

У вас, напевно, є сім'я?''

А  в серці - порожнеча сіра,

І відлунює: ''Більш нема...''

 

Та все ж не згасне світла іскра -

Любов не вмерла у сльозах.

Вона, як пісня, в серці блисне,

Щоб воскресити тих у мріях.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше