ВАРТА СВІТАНКУ.

1. Ніч у порту

Четверта тридцять. Дощ і тиша,

у порту вітер землю лиже.

Клайв Джонсон, зморений, сидить,

йому вже тяжко в світ дивитись.

У селі відбився блиск металу,

і кожен звук - немов сигналом.

У каві гіркне ціла ніч,

у серці - тінь старих облич.

.Морські собаки чують бурю,

а думки - немов за штурвала.

Він вірить: може, саме мить -

де правда врешті спалахне й болить.

2. СВІТАНОК на митниці

Кемпер в'їхав, світло блиск,

дощ шипить, як зла відзнака.

Пара в старім авто сидить -

усмішка тиха, наче лід.

- Відкрийте багаж, -

спокійно каже.

Його погляд - ніби страж.

Собаки вщухли. Мить. І вража

напруга серце обійма.

Чужа валіза - наче драма.

Чи це контрабанда, чи тінь?

Він відчуває - щось не там,

де злочин,  в де - біль чужинь.

3. Те, що шукав 

Блискавка блискавку ріже,

змійкою - блискавка тиша.

Він розстібає замок тугий -

а там не страх, в спогад свій.

Листи, малюнок - дім під хмари,

де сміх колись живий тривав.

- Це наш синок, - сказала пара, -

ми з ним тепер їздить - наш став.

І Клайв знітився. Впала буря.

Морське повітря стало клятвою.

Не в злочині тепер він бурю,

а в людяності - благодатною.

4. ЕПІЛОГ. Молитва ПОРТУ

Він стоїть край хвиль, між небом,

де сиві чайки кличуть небом.

І вперше бачить у дозах -

не гріх, не страх, в спокій в птах.

Закон без серця - тінь порожня,

а милосердя - кров без ножа.

Тож хай світить у вікні

одна лампа, - як знак мені.

Бо істина - не в гучнім слові,

а в тім, щоб залишитись в любові.

І кожен, хто пройшов пітьму,

повірить: світло є... у ньому.