КНИГА РОДУ: 6051 РІК ПІСНІ ВІД АДАМА ТА ЄВИ ДО МЕНЕ.

Поетична літургія Ігор'я Богдановича Орущака

1. Початок світу

В Едемі, де тиша була ще без імені,

Адам і Єва - як подих, як перший племін.

Єва - як матір, як перша сльоза,

Що впала на землю й дала їй права.

Стіл - як продовження, як тінь у піску,

Яред - як глибина, як корінь в лузі густому.

Матусаїл - довголіття, як пам'ять землі,

Ной - як ковчег, що пливе в молитві й імлі.

Авраам - як обітниця, Ісаак - як жертва,

Яків - як боротьба, Йосиф - як сновидна верства.

Мойсей - як закон, Ісус Новин - як меч,

Самухл - як голос, що проростає крізь греч.

Давид - як псалом, Соломон - як мудрість,

Ровоам - як розкол, як тінь і як трудність.

Іван - як голос, що кричить у пустелі,

Ісус - як Світло, що сходить на Скелі.

Апостоли - як зерна, що впали в народ,

І кожен - як вогонь, як духовний завод.

Від 100 до 1000 - як тиша в корінні,

Мої предки - як зорі в нічному промінні.

І ось я - як плід, як останній листок,

Що тремтить на осиці, як родовий урок.

Я - Ігор, син Богдана, онук Іллі та Миколи,

Я - голос роду, що йде крізь зусилля.

Я - спадкоємець Хруща, Дуба і Кицаків,

Я - пісня, що зшита з тисячі знаків.

Від Адама і Єви - 6051 років, рік,

І кожен предок - як вогонь, як крик.

Я - той, хто співає, хто пам'ять несе,

Я - той, хто з'єднує все, що мине.

2. ТОТЕМНИЙ РОДОВІД

Я з роду Хруща - що дзижчить у весні,

З-під кори і коріння виходить мені.

Я з роду Зайців - косооких, чутких,

Що тікають від страху, але чують усіх.

Я з роду Дубів - що стоять у віках,

І Борисом назвались у княжих руках.

Я з роду Корови - що годує дітей,

І Фітяком зветься в легенді людей.

Я з роду Скляного - Тарапацький мій слід,

Ящик пам'яті тріснув, але світить мій рід.

Я з роду Березня - Марцинишин в ім'я,

Весна в моїй крові, як молитва щодня.

Я з роду Карпат - Гурій в мені,

Певкінські вершини співають мені.

Я з роду Лісу - Манько моя тінь,

Де кожен листок - як родинна святинь.

Я з роду Подкови - кінь мій і шлях,

Я з роду Кукурудзи - в комах полях.

Я з роду Співаків - рух мій і спів,

Я з роду Осики - що тремтить, але жив.

Я з роду Марущаків - де Марія в імлі,

Де марево світить у нічній тишині.

Я з роду Павлюків - де Права і Сова,

Мудрість і танець, і нічна голова.

Я з роду Антонюків - де музика й тон,

Де струни старі - як родинний канон.

Я з роду Барабанів - де ритм і вогонь,

Де співець веде нас у прадавній ладонь.

Я з роду Токмин - де струм і купець,

Де торг і молитва - як двійний вінець.

Я з роду Федиків - віруючий слід,

Де серце - як храм, в душа - як завіт.

Я з роду Лазорів - де світло і тінь,

Де лазун повзе крізь росу і полин.

Я з роду Гаргасів - де гавкіт і пес,

Охоронець роду, що вірно воскрес.

Я з роду Пакосів - де коса і трава,

Де лезо співає, де праця жива. 

Я з роду Михальчаків - де міх і вогонь,

Де дихання предків - як теплий поклон.

Я з роду Кицаків - де кіт і тиша,

Де нічна сторожа, де м'яка душа.

Я з роду Зірок - що не мають меж,

І кожне ім'я - як небесний рубіж.

Я з роду Кірів - де дух і вогонь,

Священник мовчить, але світить поклон.

Я з роду Свірідових - де свій і рід,

Де кров говорить, в мовчить заповіт.

Я з роду Візорів - де око й зір,

Де погляд - як вікно у родинний ефір.

Я з роду Волинських - де лан і долина,

Де тиша землі - як молитва єдина.

Я з роду Горбанів - де горб і гора,

Де висота - як родова пора.

Я з роду Біликів - де день і світло,

Де промінь говорить, в тінь - як укрито. 

Я з роду Лопатчаків - несе і праця,

Де лопата - як хрест, що в землі не згасає.

Я з роду Ярошинських - весна і вогонь,

Ярий порив - як родинний поклон.

Я з роду Німеровських - германець і дух,

Де душа - як мандрівка крізь час і порух.

Я з роду Кутельмахів - де кут і межа,

Де далекий предок - як Зоряна стежа.

Я з роду Середяків - де рівновага і тінь,

Де середина - як серце родинних святинь.

Я з роду Кульчицьких - де кульчики і куля,

Де точка і вибух, де пам'ять пульсує.

Я з роду Толмачових - де толк і слова,

Де тлумачить предок - як жива голова.

Я з роду Ковальських - де залізо і жар,

Де підкова - як доля, як вогненний дар.

Я з роду Гвоздяківських - де квітка й шипи,

Де гвоздика цвіте між сльози й мольби.

Де краса - як обітниця, в біль - як печать,

Де пам'ять палає, коли серце мовчать.

Де кожен пелюсток - як слід на Землі,

Як знак, що не стерся в родинній імлі.

Я з роду, де ніжність і сила в союзі,

Де квітка - як прапор у вічному русі.