Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці.

ВУЯНЦІ - ЗА СЛОВО, ЩО СТАЛО КРИЛОМ.

У день, коли тривога в серці билась,

Коли екзамен - наче грім вгорі,

Прийшла підтримка, тиха і надійна -

Вуянки рідна, з мудрістю в душі.

 

З татом ми сиділи, думку гнали,

Шукали слово, образ, глибину...

А вона - мов тиха берегиня -

Вела нас крізь мовну тишину.

 

Вона сказала: "Слухай своє серце,

Не бійся думку власну розгорнуть.

Твір - це не просто текст на аркуші,

Це голос твій, це твоя вічна суть".

 

І ми писали... слово за словом,

І кожне - наче зерно у ріллі.

А поруч - її погляд добрий, щирий,

Що додавав снаги й тепла мені.

 

Тато - мій учитель, мій наставник,

В вона - мов світло у вікні.

Вони удвох - як два крила у птаха,

Що підняли мене у висоті.

 

Той твір - не просто оцінка в залі,

В пам'ять, що живе в мені й тепер.

Бо вуянка дала мені не знання -

Вона дала мені душевний дар.

 

Дар віри в слово, в силу думки,

Дар поваги до рідної землі.

Її поради - мов весняні квіти,

Що розцвітають в пам'яті й душі.

 

І нині, в день її надходження ясний,

Ми з сестрою складаємо уклін.

За все, що зроблено з любов'ю,

За кожен щирий, мудрий спомин.

 

Нехай Господь дарує їй здоров'я,

Хай кожен день - як сонце у вікні.

А ми - з вдячністю, з любов'ю щирою

Несемо їй цей вірш у тиші.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше