ВІД ОГИДИ ДО ВОСКРЕСІННЯ.

Під пилом століть, де пам'ять згасає,

Звучить давня пісня про горе і біль.

Із храму святого, де світло не сяє,

Ідол постав, розбиваючи пил.

Вісімнадцять десятків і дев'ятий рік,

Страждання спіткали народу судьбу.

Закон був зламаний, а світ - наче вік,

Під гнітом жорстоким лягав у журбу.

''Огида запустіння'', пророчий той знак,

З'явився у храмі, де жертовник згас.

І книги палили, і душі у морок

Занурились, вірячи, що лине час

Відплати і помсти. Та мертві слова

Не в силах заглушити Божий наказ.

І повстання духу, неначе трава, 

Пробилося крізь біль, крізь попіл, крізь час.

З'явився Маттатія, з ним сини його п'ять,

Відважні Маккавеї, мов леви в бою. 

Підняли свій меч, щоб віру спасать,

Відновлюючи правду і долю свою.

І ворог жорстокий, що гнітом давив,

Підтятий упав, відступив у пітьму.

І Храм був очищений, і вогник горів,

Перемога настала, відганяючи тьму.

Та ось з'явилася Книга Даниїла,

Мов світоч надії у темну ніч.,

Її мудрість, мов річка, неквапом текла,

Втішаючи душі, несучи промінь.

Про трьох юнаків, що вогонь не палив,

Про Даниїла у левовій ямі.

Вона говорила, що Бог не залишив,

І щит Його буде над нашими снами.

Неправда історії - мить, не навік, 

Пророцтво ж Боже - незмінна зоря.

І Маккавеїв подвиг - то Божий потік,

Що кличе до віри, до нового дня.

Книга Даниїла - то свідчення віри,

У воскресіння духу і нове життя.

Небесний той жах, що об'явив міри,

Змінився на віру, що дає почуття.

Що правда небесна - не просто слова,

А доказ того, що є вічний поріг.

І з праху повстануть знов душі живі,

Бо шлях до Небес - то є Божий поріг.

І ті, хто для Неба, крізь муки пройдуть,

Змінивши той жах на надію ясну.

І знову повірять, і знову знайдуть

У воскресінні духу нову весну.