Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці.

ВСЕСВІТ, ЩО НЕ ВИБУХНУВ.

Не було викрику. Не було тріщини світла,

А лише зморщена темрява - чорнота,

Що стискала все - аж до молитовної краплі,

Де ні часу, ні тіні, лише присутність без імені.

 

Там, де мало б усе зникнути,

Розчинившись у безміру, воно - заколосилось.

Зародок геометрії сплів світ у ковдру полів,

А кожен спін - молитва, що обертається в просторі.

 

І далі пішло:

Нейтрино - як мовчання предків,

Фотон - як перший подих матерії,

А гравітація - як ніжне тяжіння пам'яті.

 

Ми - діти тиші, що не гримнув вибухом.

Ми - відлуння гравітаційного шепоту.

І кожна чорна діра - не кінець,

А спогад про народження.

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше