Школа Життя Та Мого Родоводу Під Поглядом Богородиці.

ТІНЬ СНОБІЗМУ.

З очей холодних гордовитий блиск, 

І зверхність слів, що точать, наче ніж.

Не вартий світ усіх його думок,

Бо лиш собі він зводить світлу вежу.

 

Він судить тих, хто інші має сни,

Вустами править істину убогу.

Йому ж дано лиш тіні у вікні,

І серце - камінь, шлях йому - тривога.

 

Далеко від людей, від правди чистої,

Підносить він над світом судні руки.

Та що ж лишиться? Вежа - лиш піски,

Снобізм зникає в попелі розлуки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше