Ментальні перли

І хай вам буде легко, радісно та яскраво!

1. Здоровий пофігізм - це незалежність від соціальної думки та схвалення.

Скільки родичів, знайомих, колег і навіть «друзів» з соцмереж оцінюють нас, наскільки ми підходимо під ті чи інші рамки. Тут залежить тільки від нас жити для себе чи для когось, вписуватись у чиїсь рамки чи не мати рамок узагалі.

Скільки разів від мене вимагали пояснень і я від себе вимагала пояснень. Чому так вийшло? Чому я так вчинила? Чому я ухвалила саме це рішення? І в якийсь момент я зрозуміла, що не маю нічого нікому пояснювати. Звичайно, шефу потрібно пояснити, що не прийдеш на роботу, бо захворіла. Але я сумніваюсь, що його сильно цікавить, що у тебе: загострення гастриту, застуда чи нервовий зрив. 

Насправді майже всім начхати. Загалом, люди, навіть найближчі друзі, можуть висловити свою думку (не плутати з нав'язувати), яка не збігається з твоєю щодо всього на світі, від перепланування твоєї квартири до твого специфічного смаку при виборі сукні.

У якийсь момент, коли я стала легше ставитися до життя, пофігістичніше, замість почуття образи чи просто неприємних вібрацій, мені стало однаково. Я просто перестала сприймати щось у неприємному світлі і гіперболізувати це. Я просто перестала пояснювати свої рішення, коли довго чи складно чи немає особливого бажання. І у мене з'явилися мої улюблені фрази: "Я просто так вирішила", "Мені так потрібно", "Мені так комфортно", "Так треба". 

Можливо, у певному сенсі здоровий пофігізм робить нас закритішими від соціуму, але як приємно, коли ти сам контролюєш свої рішення та слідуєш своїм шляхом, без стороннього впливу, без образ і без залежності.

2. Я люблю себе та порівнюю тільки з собою.

Так, і неважливо, у кого, як складається особисте життя чи кар’єра. То не ваше. То їхнє. Якщо моя нова стаття вийшла якісна та я критично оцінила це, то мені абсолютно однаково, скільки правок мені ще потрібно зробити, щоб залишити задоволеним редактора. Я ж собою задоволена.

3. Йде значить йде, не йде значить не йде. Твоє завжди буде твоїм.

Ось, знаєте, як буває… Часом б’єшся головою об стінку, щоб вийшло. Наче крута компанія з цілою купою плюсів і пристойною оплатою. Наче гідний чоловік, який декілька років добивається уваги. Наче подруга, з якою дружиш півжиття. Але забагато заспокійливих, бо начальник стискає всі прояви особистості. На іншому боці дихати нічим, бо коханням і не пахне. Та і з подругою, щось кількість років не впливає на якість стосунків. Наче мало б бути добре, але не йде. Значить не треба. Все найпрекрасніше стається просто. Згодна, що з роботою часом треба пахати, але тільки там, де тебе цінують. Згодна, що з коханням треба океан побутового терпіння. І там мають цінувати. З дружбою те саме. Воно ж так легко все складається, коли йде.

4. Живи в гармонії з собою та світом.

Я пантеїстка. Вірю у Всесвіт. Гармонію можна досягти тільки через спокійне співіснування зі світом, іншими людьми, природою та найголовніше, собою. Гармонія з собою найцінніша.

5. Встановлюй власні межі відкритості та поважай межі інших.

Можливо, у загальному контексті межі та рамки – це синоніми, але для мене це абсолютно різні категорії. У кожної людини є своє, потаємне. Туди не треба лізти. Ні мені, ні тобі там не раді. Скільки особистого я розповідаю подрузі чи знайомій залежить від того, наскільки я відкрита до неї. У мене є межа до когось. Але є межі, які рівні до всіх. Я ніколи не обговорюю свого чоловіка, батьків і дитину. Це моя сім’я. Сім’я – це межа. У когось інші межі. А в когось їх немає взагалі. Бо це право кожного. Егоїст чи пофігіст – лише формальності назв.

6. Спокійна впевненість.

Це стан мого комфорту. У певному сенсі для мене здоровий пофігізм – це і є спокійна впевненість. Коли я не метушусь, нічого собі не довожу, дозволяю зробити необхідні кроки, а далі пливти за течією жити набагато простіше.

7. Цінність себе, близьких і життя у всіх проявах.

Я щиро вдячна життю за все, що маю. Мені абсолютно пофіг, як там десь у когось, але я щиро рада та ціную моменти з рідними та коли у них усе добре. Не якось-какось, а саме здорово, достатньо та з посмішкою.

Я ціную себе, свій вибір і свої рішення. Часом, коли я лажаю, я це приймаю цей досвід. Цінність відповідати за свій вибір – це те, що робить нас сильними.

8. Простіше та легше до речей і людей.

Ускладнювати, аналізувати, програмувати, очікувати та вичікувати – це те, що висмоктує енергію. Результати сумнівні. Легкість недооцінена. Простота носить крила.

9. Живи сьогоднішнім днем «тут і зараз». Впускай нове живе. 

Насправді цей пункт мені дався найважче. Я вже у 8 рочків знала, що, як та якими засобами я хочу отримати, коли закінчу школу. Я настільки любила планувати, що кожна моя поразка була кінцем світу. Я обсмоктувала те, що склалося, і те, що не склалося. З новим живим було важко. Але я намагалася це змінити. Щодня концентруватися на дні сьогоднішньому. Ламати. Робити щось спонтанно. Не бути такою категоричною. І за декілька років вийшло. Стало просто жити, дихати та навіть обирати, куди поїхати у відпустку.

10.  На все є причина, мені треба її розуміти та не треба пояснювати.