Страта адмірона Вінчесто

Я розминала крила, бо  під час змагання вони неначе скам'янілі. Серафим Кроулі виглядав неуважним напевно його думки були на тисячу кілометрів звідси. Учні ж здавалися натхненними: ми для них були звірятами в боях без правил, за якими було цікаво спостерігати. Змагання вони не бачили, але могли насолодитися результатом. Не вистачає лише попкорну та розлитої на джинси колу.
Серафим Кроулі підняв руку Моніки. Натовп обдарував її оплесками, які приймала з гордо піднятою головою. Цікаво... Мама розчарувалася б у мені, якби дізналася, що я не змогла вбити змія? Хочу вірити, що ні...
— Як я вже казав, переможцю набивають стародавнє тату Манжомі із крові вбитого змія. Прошу всіх, окрім переможця, спуститися до решти.
Я задумливо торкнулася шраму, що залишив мені змій. Як це дивно... Я програла, але почуваюся переможницею. Дякую, Змій-Спокусник...
БАХ!
Музика замовкла, учні затихли. Біля відчинених навстіж дверей стояв розхристаний Макар. Вперше бачу його таким. Він поправив одяг і постарався повернути собі колишню холоднокровність.
— У чому річ? — запитав Кроулі.
Макар оглянув усіх присутніх, обмірковуючи, чи варто говорити, але серафим стояв далеко, а часу, схоже, було обмаль.
— Вінчесто...
Серафим миттю почав спускатися вниз назустріч Макару. Що відбувається? Усі пожвавішали, кинулися на вихід, ніби за дверима на них щось чекало. Збожеволілі від передчуття якихось подій учні штовхалися, не дивлячись під ноги. Знесена потоком тіл, я була притиснута з усіх боків. Поки чиясь рука не витягла мене з цього місива. Гарячі великі долоні зімкнулися навколо моєї талії, ласкаво спрямовуючи так, щоб я не впала.
— Даня...
— Обережно.
Я притулилася до його грудей і заплющила очі, довіряючись йому. Нарешті нам вийшло вийти.
— Дякую.
Даниїл поклав мені руку на плече, оглянув.
— Все гаразд?
— Так.
Зовні я почула несамовитий, майже звірячий крик: "Відпустіть!"
— Це Вінчесто!
Я вибігла надвір. Архянголи утримували адмірона, поки той намагався вирватися.
— Ви робите величезну помилку!
— Він скористався тим, що всі зайняті змаганнями і спробував втекти. — сказав Макар.
—  Я так і знав, що змагання треба було скасувати. Втрачати час більше не можна. Підготуйте адмірона Вінчесто до страти.
— Він тільки цього й прагне! Не будь таким дурнем! — закричав адмірон.
— Наказ є наказом. Ти знаєш, що це означає.
Вінчесто повели до вежі. Усі мовчали. Тільки на обличчях демонів завмерло зневажливий, засуджувальний вираз обличчя. Вони все ще були проти страти. Я кинулася вперед.
— Адмірон!
— Алін!
Він вирвався з хватки, підбіг до мене і обняв — міцно, по-батьківськи, ніби знав мене багато років.
— Нас підставили. Керували неначе маріонетками. Ми б ніколи так безглуздо не попалися, ніколи. Комусь треба роз'єднати сторони, потрібна війна. Будь обережна!
Архянголи грубо відштовхнули його від мене, схопили під руки і потягли убік вежі. Адмірон уже не виривався. Він обм'як у них у руках, і тільки погляд його був сповнений боротьби і тривоги.
— Не повторюй помилок своєї матері! Кохання робить тебе слабким! Не дозволяй нікому маніпулювати твоїми почуттями!
Він кричав відчайдушно, особисто мені та всім присутнім. То був крик душі. У горлі застрягла грудка, мені захотілося розплакатися. Я притиснула руку до грудей, ніби хотіла цим вгамувати своє серце.
— Чого встали? Розходьтеся! Вам тут нема чого дивитися. — знову заговорив Макар.
— Макар, я хочу піти на страту.
— Тобі не можна. Іди до себе та не крутись під ногами.
Я простежила, як Вінчесто заводять у вежу. Він теж дивився на мене. Його треба врятувати! Потрібно щось зробити!
Люцифер, який до цього мовчки спостерігав за тим, що відбувається, розкрив крила на всю ширину. Він хотів злетіти, але Даниїл зупинив його.
— Я знаю, що ти задумав.
— Забери руку або я її зламаю.
— Вони все одно це зроблять!
Люцифер відштовхнув Даниїла.
— Я не питав твоєї думки.
Помах, і він зник у небі.
— Куди він?
Даниїл дивився на горизонт, де ще була помітна фігура демона.
— До батька. Розповісти, що адмірона збираються страчувати прямо зараз.
— Я що сказав? Всі по кімнатах! — закричав Макар.
Янголи слухняно почали повертатися до школи, тільки демони та деякі непризнані залишилися стояти. Даниїл був єдиним янголом, хто не послухався наказу.
— Ви мене не зрозуміли?
Аді останнім часом байдужий раптом вийшов уперед і плюнув під ноги Макару.
— Ти ж демон. Тобі начхати на те, як з нами поводяться янголи?
Аді повернувся до інших, розкинувши руки на всі боки, і прокричав натовпу.
— Янголи топчуть нас! Але хіба ми гірші за них?! Демони надто довго терпіли це!
І натовп заревів: "ТАК!"
— Аді, що ти робиш? Семі теж був янголом!
Аді грубо відкинув мою руку зі свого плеча.
— Семі мертвий!
Ості порівнялася з Аді.
— Він має рацію. Ця стерва завжди лізла не в свою справу, залишаючись при цьому безкарною! А коли вона порушила правило, її, на відміну від інших, вирішують пощадити? Демони для неї – просто матеріал, якого не шкода! Ребекка не варта пощади!
І демони підхопили її голосним "ТАК!"
— Ості!
— Подивись правді в очі, Алін. Твоя мати це заслужила! Нічого особистого.
Демони розпалилися і вже не могли спокійно стояти, згадуючи приховану образу. В одну мить, наче вода в посудині, їхня лють розлилася на все навколо. Це нагадало мені земні протести, що вийшли з-під контролю.
— Останній шанс розійтися! — закричав Макар.
Насильством нічого не вирішиш. Я спостерігала, як демони стіною наступають на Макара та архянголів, що захищають вежу. Даня стояв поруч зі мною і спостерігав за хаосом. Він повернувся до мене.
— В який момент ми так озвіріли?
— Чим більше я спостерігаю за безсмертними, тим більше розумію, як ви схожі на людей. Усі ми тварини, коли нас заганяють у куток.
Даня знову відвернувся і, не дивлячись на мене, простяг мені руку. Я вклала свою долоню у його. Діно стиснув її, і мені стало спокійніше, ніби перед нашими очима не билися, не кричали демони та архянголи, наче ми були самі. Але раптом один із архянголів стукнув біллем по землі, а за мить  вона затремтіла. А потім вийшов Феніціо, стискаючи у витягнутій руці амулет. Нестерпний звук ударив по перетинках.
— А-а-а!
— Якщо не хочете оглухнути, раджу забратися звідси подалі! — закричав Феніціо.
Не розбираючи дороги, я, як і більшість, побігла до школи. Я бігла аж до кімнати. Від болю у вухах з очей полилися сльози. Я навіть не помітила, як пробігла повз потрібні двері, але Адель схопила мене за руку і затягла в кімнату.
— Я нічого не чую! — закричала Адель.
— Я також!
Ми сіли на підлогу, спершись на стіну, і сиділи так, поки слух повністю не відновився. Весь цей час ми мовчали, поки Адель раптом не схопилася, обернувшись до дверей.
— У чому річ?
— Найкраще на світі я відчуваю енергію тата.
Адель подивилася на мене.
— Він тут.
Адель потягла мене за собою, змушуючи бігти за нею. Вона так поспішала, була така схвильована, що не могла й слова сказати. Лише бурмотіла...
— Навіщо він прийшов... Ну навіщо?
Вона не помилилася. Ми вийшли зі школи і побачили, як далеко хтось наближається. Адель непомітно пояснила мені, хто є хто. І її голос був таким наляканим, яким я його ще не чула. Бо в компанії, що прибула був сам Сатана, який був одягнутий в діловий чорний костюм з білою сорочкою та з червоним галстуком з масивними крилами та рогами на голові. А біля нього стояв з одного боку  радник Роден, а з іншого — батько Адель Мамон, Адель чимось схожа на свого батька.  Їх привів Люцифер! Коли вони зрівнялися з нами, демон Мамон зупинився, помітивши дочку. Він повільно похитав головою, невдоволений тим, що Адель вийшла його зустрічати. А я відчула на собі погляд Люцифера.
— Що ви тут робите?
Сатана стояв прямо, з гордо піднятою головою. Я відчувала приховану міць у його людській подобі... І лють, що він стримував. Радник Родент щось прошепотів Сатані на вухо і той різко перевів погляд на мене. Його губи витяглися в криву усмішку.
— Виходить, ти дочка серафима Ребеки.
— Вона тут ні до чого. — заговорив Люцифер.
Погляд Сатани став жорстким.
— Що це зараз було?
Він знову глянув на мене, тепер по-іншому... З якоюсь невдоволеною цікавістю. Сатана махнув рукою раднику.
— Попередь про наш візит. Хай тільки спробують щось зробити.
— Буде зроблено.
Родент втік за воротами школи.
— Я чув про тебе, непризнана. Мені було цікаво подивитись на дочку Ребеки. 
Він узяв мене за підборіддя і трохи підняв його. Люцифер подався вперед, ніби хотів щось зробити, але стримався. Це не вислизнуло і від Сатани.
— Цікаво... Яке миле личко. Зовсім як у Ребеки, коли вона тільки-но прийшла. Чи принесеш ти мені стільки ж проблем, як і вона?
— Зі мною проблем не буде.
Демон Мамон примружив очі, але промовчав. Сатана  хитнув головою.
—  От і дізнаємось.
Сатана витяг руку вперед і стиснув її в кулак. Я миттєво відчула біль у шиї, ніби її стиснули мало не до хрускоту.
— К-х-х!
Біль, паніка, здивування — я могла лише захлинатися почуттями, не в силах вимовити жодного слова. Перед очима були лише очі Сатани, які з насолодою стежили за тим, як моє обличчя опухає і червоніє. Як я починаю плакати від болю, як риба на суші, намагатися вдихнути повітря.
— Алін! — закричала Адель.
— Припини це! — закричав Люцифер.
Сатана посміхнувся, ніби чекав на ці слова, але й розлютився одночасно.
— У чому річ?!
— Кх-х-х!!
Люцифер став перед батьком, закриваючи мене. Я впала на коліна, жадібно ковтаючи повітря.
— Страта адмірона ось-ось почнеться. А ти витрачаєш час на якусь вшиву непризнану!
Сатана довго дивився на нього, перш ніж відповісти.
— Справа тільки в цьому, сину?
— Лише в цьому.
Сатана засміявся.
— Як добре! А то я вже подумав, що ти небайдужий до непризнаної. Уявляєш?! Якщо так, я можу зламати їй шию, бо не хочу, щоб вона виросла в ще одну скалку.
Сатана підвівся позаду мене, схопив за горло і підняв голову так, щоб я подивилася на Люцифера.
— Останнім часом я був надто відсторонений від того, що відбувалося на небесах, у тому числі в школі. Я був надто... М'який. Тепер я вбиватиму дракона до того, як у нього проріжуться зуби і він зрозуміє, що з ними робити. Розумієш, про що я говорю?
— Я нічого не зробила!
— Поки що не зробила.
Сатана стиснув мені горло. 
— Ні! — закричала Адель.
— Батько, НІ!
Один рух убік. Хрускіт. Різкий, але швидкоплинний біль. Темрява... 
Моя голова лежала на ногах Люцифера. Він притискався чолом до мого, але, коли почув мій крик, відсторонився.
— Ти жива!
Адель розплакалася і засміялася водночас.
— Шепфа, як я злякалася!
— Що... Що це було?
— Сатана звернув тобі шию.
Я схопилася за горло.
— Але чому я... Чому...?
— У нього в намірах не було тебе вбити. Тож ти не померла. Безсмертний може вбити безсмертного лише якщо захоче. 
Люцифер говорив повільно, ніби не мав сил, а голос був тихий і хрипкий. Я спробувала підвестися, але Люцифер обійняв мене, притиснувши голову до його грудей.
— Наступного разу тримай язик за зубами, дурна ти непризнана!
Я згадала, як Даня притискав мене до грудей, коли ми виходили із зали.
— Люцифер...
Я лагідно відштовхнула його.
— Де Даниїл?
Він здригнувся, відвернувся, порожніми очима дивлячись кудись. Він усе зрозумів.
— Не знаю. Його тут не було.
Люцифер підвівся, допоміг мені теж, але тепер холодно, наче піднімав не мене, а предмет. Мене трясло великим тремтінням, голова кружляла, а шия боліла так сильно, що хотілося розплакатися. Але в голові була лише одна думка: "Страта!".
— Вони зараз уб'ють адмірона і що тоді буде з мамою!
Як у тумані я побігла за школу, де мала відбуватися страта. Я відчувала, як тіло регенерує, але намагалася не звертати на це уваги. Адель наздогнала мене біля повороту, де зупинилася, щоб мене не помітили.
— Почекай мене!
Не лише ми вирішили підглянути за стратою. Тут і там можна було помітити демонів, янголів і непризнаних, які підглядають за процесом. На всіх обличчях завмерло нетерпляче хвилювання впереміш зі страхом. Серафим Кроулі помітив нас, але відвернувся, зосереджений на Сатані, що стоїть попереду, поблизу ешафоту. 
Мама! Вона стояла трохи віддалік, поряд із Кроулі, демоном Мамоном та архянголами. Навіщо вони привели тебе? Заскрипіли сходи, що ведуть до помосту. Це піднімався Вінчесто у супроводі янгола. Той провів його до пня і грубо змусив стати на коліна. Адмірон не намагався схопитися, а злетіти він і не зміг би, бо його крила стягнули жорстким дротом. Він вп'явся до самої плоті, так що кров капала на дерев'яний підмосток. Не відриваючись, Адмірон дивився на мою маму, а вона на нього. Її обличчя було таким самим восковим, як у ляльки, але її видавали руки, що стискали сукню. Губи Вінчесто зашепотіли щось, чітко окреслюючи склади, щоб вона зрозуміла його:" Не звинувачуй себе."
Мамо, будь ласка, придумай же щось! Скажи хоч слово! Але вона мовчала.
Я стиснула щелепу до скрипу аж до смаку крові у роті. Вони не можуть його вбити... Просто не можуть! Я вийшла зі свого укриття. Адель не встигла зупинити мене: Сатана вже помітив нас. Вона наздогнала мене і з побоюванням подивилась у бік батька.
— Навіщо ти сюди прийшла? — запитав мене Кроулі.
— Учні втручаються у ті справи, які їм не слід. Ти втратив хватку, старий. — сказав Сатана.
Він глянув на мене і очі його блиснули червоним полум'ям.
— Уроки, непризнана. Ти не засвоюєш їх.
Так близько стояти з Сатаною після того, як він зламав мені шию, було дуже страшно. Я тяжко проковтнула.
— Чи можу я поговорити з адміроном? Останнє слово.
Серафим Кроулі хотів щось сказати, але демон Мамон втрутився у розмову.
— Удача любить сміливих. Нехай дівчинка побалакає.
— Дякую.
Я відчувала, як Сатана уважно стежив за тим, як я підходжу до Вінчесто. Варто було мені підійти зовсім близько, як  янгол, що стоїть біля адмірона, погрозливо хитнув мечем.
— Мені гріє душу, що ти вирішила попрощатися зі мною, але, боюся, я не вартий того ризику.
Я сіла перед ним на коліна, щоб він не дивився на мене знизу нагору і присунулася трохи ближче.
— Що я можу зробити для вас?
— Бути сильною.
Він непомітно зняв з пальця обручку і вклав мені в долоню.
— Що це таке?
— Я сподіваюся, що ти на це відповиш.
Адмірон усміхнувся мені як ні в чому не бувало. Я хотіла відповісти усмішкою, але здригнулася від різкого голосу Сатани і обернулася.
— Я виявив шану тобі, старий. Я прийшов лише з радником, коли міг із цілою армією. Як правитель пекла вимагаю стратити Ребекку теж. 
— Ти не посмієш втрутитися. Ти це знаєш. Шепфа тобі цього не пробачить.
Вони зараз зчепляться! Серафим підняв руку, затримав погляд Сатани.
— Така воля ради, отже, і Шепфи.
Адмірон заплющив очі, поклав голову на плаху.
— Ні-ні-ні...
Кроулі опустив руку. Янгол негайно відреагував на знак. Виблиснуло загострене вістря клинка. Удар!
— Ах!
Адель промовила пошепки.
— Ні...
Голова покотилася ешафотом... Я здригнулася, затулила рота рукою. Мені хотілося закричати, кинутися вперед, але куди? Щойно я глянула на те, що залишилося від адмірона, нудота і крик підступили до горла. Я відвернулася. Мати стояла нерухомо. Лише на мить вона відвернулася, але відразу повернула погляд до Вінчесто, ніби змушувала себе дивитися. Губи її затремтіли, а потім стиснулися в одну тонку лінію, але вона не відвела очей. Сатана підійшов до тіла адмірона і, схопивши за волосся, підняв голову вгору.
— Ви досягли свого.
Він відкинув голову вбік, немов сміття, і підійшов до мами.
— Сподобалося? Я особисто попросив, щоби тебе привели сюди. Незабаром на тебе чекає те саме.
Мама плюнула йому в обличчя. Сатана спокійно витер обличчя тильною стороною долоні, продовжуючи свердлити її поглядом. Серафим підвівся між ними.
— Досить! Страта завершена. Ребека поки залишиться ув'язненна в вежі.
— Ви думали, пекло стерпить такий ляпас?! Я вас попереджав. Вбивством адмірона ви оголосили демонам війну!