Новини від серефима Кроулі

У небі я попрощалася з Даниїлом. Тепер здавалося було помилкою втягувати його в це. Але зараз не було часу думати про це: треба було сховати Бонта в місці, де його не шукатимуть. Тому я привела його до дів, що плачуть.
— Раніше сюди приходили помолитися... Але зараз це місце покинуте.
Бонт з цікавістю розглядав територію.
— Коли постійно перебуваєш у чотирьох стінах, все здається таким величезним.
Він піднявся до дів, що плачуть, і опустив руку у воду.
— Дивне почуття...
Я підійшла до нього, почувши неспокій у голосі.
— Все гаразд?
Бонт підняв на мене очі, сповнені сліз. І ці сльози ставали все темнішими, поки не забарвилися в кривавий колір. Вони полилися в нього по щоках, червоні, густі, як кров.
— Чому так боляче?
— Бонт!
Мені якось вдалося підняти його і відвести подалі від статуй і солоної води, що хлюпала під їхніми кам'яними ногами. Кров перестала литися з його очей, і Бонт трохи заспокоївся.
—  Щось не те... Тут щось не те, бо мені так погано. Чи ми можемо піти в інше місце? Прошу...
— Звісно!
Повернулися ми до школи вже під ранок. Залишати тут Бонта було ризиковано, але інших ідей у ​​мене поки що не було. До того ж після довгої ночі крила нили, і я не могла довго летіти. А в покинутий хол рідко хтось заглядав. Бонт сів на підлогу, як він зазвичай любив робити, і затулив обличчя руками. Я сіла поруч із ним та поклала руку на його плече.
— Ти як?
— Не знаю, що це було... Мені ніколи не було так сумно й самотньо, як там...
Він ударив себе по грудях.
— Чому так боляче?
Я підвелася.
— Мені треба йти. Я відвідуватиму тебе.
— Добре. А я поки що подумаю, що мені робити далі.
Груди стиснули від жалю до нього, від простого людського співчуття. Мені чомусь хотілося розплакатися...
Він такий відкритий, такий добрий! І змушений поневірятися і ховатися, як якийсь злочинець! Але я стримала почуття і посміхнулася, підбадьорюючи його.
— До зустрічі, Бонт.
— До швидкої зустрічі, Алін.
Я проспала півдня і прокинулася від того, що в кімнату увірвався Феніціо, а з ним ще кілька янголів. Феніціо стояв осторонь, поки янголи обшукували наші шафи, заглядали за фіранки, мацали стіни.
— Що знову?— запитала роздратовано Адель.
Ми з нею ще не спілкувалися, бо коли я прийшла вона спала. І не виникало незручних питань, де я пропадала всю ніч.
— Планова перевірка. — спокійно відповів їй Феніціо.
— Яка ще планова перевірка?
Феніціо підійшов до мене.
— Ти нічого не хочеш мені розповісти, Алін.
— Ні.
У горлі пересохло, руки спітніли, а серце билося повільно, але так сильно, що було боляче. 
Феніціо уважно дивився мені в очі , бо  я відчувала, як він копався в моїх спогадах. Я намагалася зосередитися на якихось дурних дрібницях, але окремі епізоди все одно спалахували в моїй голові і тому в голові Феніціо. Я згадувала обличчя Дані, його усмішку, його голос. Те, як ми з ним говорили, виконували завдання на землі. І з кожним новим спогадом обличчя Феніціо набувало все більшої люті і навіть болю. Він відвернувся, його губи тремтіли.
— Якщо тут чисто, то йдемо далі.
Він вискочив із кімнати, а за ним і решта янголів.

Адель  ліниво, але при цьому граціозно, неначе кішка на полюванні, піднялася з ліжка і повільно підійшла до мене.
— Що вони шукали?
— Звідки я знаю?
— Ти так сильно нервуєш, що твій страх відчувається здалеку.
Вона оглянула мене, не кажучи ні слова, потім додала.
— Я не питатиму. Але раджу взяти себе в руки.
Я визирнула в коридор і почала пильно спостерігати за тим, як перевіряють кожну кімнату. Це питання часу, коли вони перевірять кожне приміщення школи... Що ж робити? 
Мій стан дійшов до краю, коли в залі зібрали всіх учнів. Від нервів я не могла встояти на місці: то гарячково поправляла волосся, то смикала ногою, то нескінченно озиралася. Пробравшись крізь натовп, Даня взяв мене за руку і стиснув долоню, щоб я заспокоїлася. Хвилювання не пішло, але я хоча б припинила сіпатися. Нарешті вийшов серафим Кроулі. Учні, побачивши його, почали розступатися. Коли він проходив повз мене, серафим раптом зупинився і, не дивлячись у мій бік, прошепотів.
— На пару слів.
Шепфа...
Ми відійшли, щоб нас не чули.
— Ти мені подобаєшся, Алін. Можливо, ти навіть найкраща версія своєї матері, хоч тобі і бракує певної жорсткості, цілеспрямованості. Точніше, цілеспрямованість є, але вона проявляється не там, де потрібно. Сподіваюся, наша розмова залишиться в таємниці... Впевнений, що вона залишиться між нами.
— Щось сталося?
Я прокашлялася. Тримай голос. Візьми себе в руки, Кароль!
— Рада рішуче налаштована стратити адмірона Вінчесто. Зараз Сатана налаштований проти нас і особливо проти Ребеки. Ребека розповіла мені про твій візит і попросила стежити за тобою, інакше ти можеш наробити дурниць. Я хочу наполегливо попередити тебе.
— Якщо я відвідала матір, то значить, у мене були на те підстави. Якщо я зробила, як ви сказали дурість, отже, я переслідувала якісь цілі. Я не просила вас приймати мене до школи. Але якщо так вийшло, і я стала її частиною, то я хочу зробити все правильно. І в моєму розумінні правильно це добиватися правди за всяку ціну.
— У твоїх словах є сенс. Але перш ніж дозволяти собі таке, ти повинна являти собою щось більше, ніж просто бути дочкою могутньої жінки. Це не єдине, про що я хотів поговорити з тобою. З вежі зник хлопчик. У його кімнаті знайшли  непритомного архянгола . Нічого не знаєш про це?
Він перепитливо глянув на мене.
— Ні, звісно, ​​ні.
Він трохи помовчав, ніби думав, чи варто продовжувати.
— Цей янгол, Алін, дуже важливий. Він не міг покинути башту сам. Вона була для нього не в'язницею, а порятунком. І якщо ти причетна до його втечі, то ти припустилася жахливої ​​помилки, і тебе не врятує від неї ні твоя мати, а ні хтось інший.
Серафим озирнувся на натовп, що завмер в очікуванні.
— Скоро про це дізнаються усі. Але що пізніше, то краще. Якщо моє чуття не помиляється, і ти зіграла в цьому роль, то я даю тобі час. Не змушуй мене застосовувати до тебе свої повноваження.
Але за мить серафим піднявся сходами і повернувся до учнів. Заговорив він не відразу: спочатку оглянув усіх, невдоволено, з якимось явним роздратуванням. Жести його були різкі, трохи тремтячі, а голос, що пролунав наступної секунди, був стомленим і надтріснутим.
— Так... Часи змінилися. Раніше я відвідував школу дуже рідко, бо не було потреби. Тепер же я тут так часто прявляюся : субантри, вбивства, ув'язнені, що втекли, і... Загалом, відбувається бардак. Сатана надто тисне на нас із приводу адмірона Вінчесто. Мене звинувачують у бездіяльності стосовно вбивств та багатьох речей. Відбулися деякі події, після яких я зрозумів, що справді не в змозі стримати весь цей хаос. Я думаю, щоб подати у відставку.
Відставка?! Піднявся шум. Серафим підняв руку, закликаючи нас мовчати.
— Поки я не отримав схвалення від Шепфи і не знайшов наступника, то поки що я залишусь на посаді директора школи янголів та демонів.
Він замовк, даючи час нам переварити інформацію і  заговорив знову.
— Але це не єдина новина. Я хотів скасувати різдвяні змагання, але Шепфа чітко дав зрозуміти, що традиції мають залишатися незмінними. Як ви знаєте, ми святкуємо Різдво з нагоди створення землі Шепфи. Саме тому у змаганнях беруть участь лише непризнані, тобто колишні смертні. Щороку народжується Змій-Спокусник. Завдання непризнаних — прийти в лігво змія і вбити його, щоб урятувати свій рід. Але змій небезпечний, і дістатися до нього не так просто. Тому непризнаному, який зможе вбити Змія-Спокусника, наб'ють на тілі тату Манжомі — давнє  тату переможця. Тож цього року відібрали трьох кандидатів на перемогу. Моніка, Донні та Алін, підійдіть до мене.
— Ах!
Ноги стали ватними, а в голові луною звучало моє ім'я. Я ніколи раніше не чула про це змагання і тепер розгублено спостерігала за тим, як Моніка та Донні проходять повз.
Адель торкнулася мого плеча.
— Алін, чого стоїш? Ти станеш учасницею головного змагання непризнаних!
Коли пройшов перший шок я підійшла до Донні та Моніки. Цікаво, що мене чекає на цих змаганнях і чи я зможу перемогти таких досвідчених непризнаних з яким я вже стикалася на уроках? Скоро дізнаюся.