Підслухана розмова Даниїла та янгола Феніціо, урок в бібліотеці пекла та зустріч з мамою вживу

Коли ми повернулися до школи, то на подвір'ї нікого вже не було, але звідкись лунали чоловічі голоси. Спочатку я не особливо звернула на це увагу, але зупинилася почувши своє ім'я. Я пройшла між скель і вийшла до місця, де раніше не бувала. Та побачила здалека янгола Феніціо та Даню, які стояли біля альтанки. Як добре, що із цього місця я їх добре бачу і чую, а вони мене ні.
— Я сказав, тільки спробуй! Я її знищу! — закричав янгол Феніціо.
Даня схопився за плащ свого батька і силоміць притис його до стіни.
— Ти не посмієш! Ти боїшся мене, думаєш, я не знаю? Боїшся, що можу вийти з-під твого контролю.
— Вона знищить твоє життя!
— Це моє життя!
Він відпустив батька і похитав головою.
— Моє... Не твоє.
— Вона з Люцифером, а ти, як останній дурень, готовий пожертвувати всім? Ти так само тупий, як і я був у твоєму віці.
— Я ще нічим не жертвував. Але якщо буде потрібно, то це зроблю. Ти завжди вчив мене розставляти пріоритети.
— Ти розставив їх неправильно.
— Я сам вирішу, як правильно! Я надто довго йшов у тебе на поводку, намагався реалізувати твої мрії, відновити твою репутацію. Я хочу зробити щось, чого хочеться мені.
— Але чому саме з нею? Чому не з тим з ким можна?
— Ти про Лілу?
— А чому ж ні?
— Даниїл, любов приходить і йде, а ти пошкодуєш про це!
— Я ще нічого не зробив.
— Але ти забороняєш мені втручатися. Що ти хочеш зробити? Бути з цією непризнаною? Ти правда віриш, що вам дозволять? Чи будете все життя ховатися? А діти? Ти про це подумав?
— Ти забігаєш надто далеко.
— Так, ти маєш рацію. Вона кине тебе раніше, ніж із неї хтось вийде.
Даня знову притис Феніціо, але цього разу грубіше.
— Ти переходиш усі межі, тату.
— Ти раніше не дозволяв собі так розмовляти  зі мною.
— Ти можеш говорити зі мною, як тобі заманеться. Мені начхати. Але Аліна не заслужила цих грубостей з твого боку.
— Дурень. Я тебе люблю! А ти сприймаєш мої спроби врятувати тебе як ненависть.
Даня відпустив батька.
— Тому що ти виявляєш любов  через ненависть. Що більше ти любиш, то більше ненавидиш.
— Добре. Роби що хочеш. Але більше я не прикриватиму тебе!
—  Я й не просив.
Феніціо нервово поправив одяг.
— Побачимося на тренуванні.
Я поспішно зникла в тіні, але Феніціо, проходячи повз, зупинився. Він повільно обернувся в мій бік. Феніціо відчув мою енергію! Він щільно стиснув губи, але нічого не сказав і пройшов повз. Я вийшла на світ, уже не ховаючись. Даня розгубився, побачивши мене.
— Давно ти стоїш тут?
— Достатньо.
— Було цікаво?
Його голос похолов і Даня відразу додав.
— Вибач. Не хотів, щоби ти це бачила.
Даня провів руками по голові, згладжуючи пасма, що вибилося. Цим жестом він намагався заспокоїти себе, зібратися з думками.
— Янгол Феніціо проти мене через те, що сталося між ним та моєю мамою?
— Ти знаєш про це? Втім, не дивно. Багато хто про це в курсі...
— І все-таки.
— Він проти тебе не через Ребеку. Він проти всього, що стосується порушення закону недоторканності. Тато не хоче, щоб я закінчив, як він. Він мав перспективи, мав владу, а тепер не має нічого, крім мене.
— Я розумію...
— Я чув, що сьогодні був суд над твоєю матір'ю.
Він більше не хоче говорити на цю тему...
— Так, я була на ньому.
— Нам не можна бути присутніми на судах... Зрозуміло. Ти знову порушила правило?
— Так. І не шкодую про це.
Даня засміявся.
— Ти ж такий янгол... Але ведеш себе іноді, як маленький демон. Чим закінчився суд?
Я розповіла у  двох словах. Даня став серйозним та мовчазним.
— Не мовчи. Ти лякаєш мене. Все так погано?
Він усміхнувся своєю м'якою лагідною усмішкою і підійшов до мене зовсім близько. Повіяло запахом його тіла, і я неусвідомлено зробила крок до нього.
— Все буде гаразд. Ти ж сама чула, твою маму не чіпатимуть.
— А як же Вінчесто?
Посмішка сповзла з обличчя Дані.
— Не знаю...
У нас виникла незручна пауза і я зрозуміла, що пора прощатися.
— Добре, вже пора йти лягати спати, бо сьогодні був насичений день і я трохи втомлена від довго польоту. Солодких тобі снів.
— І тобі.
Вийшовши мовчки на шкільне подвір'я ми розійшлися у різні сторони. Коли зайшла в кімнату, то Адель вже спала. А я ніяк не могла заснути. Ще завтра у нас урок в бібліотеці пекла і обов'язково потрібно пошукати інформацію про закляття вежі, бо моя мама також буде замкнута у вежі і мені може пригодиться допомога Бонта.
Я навіть не помітила, коли заснула. А проснулася без проблем, неначе не було жодного безсоння. Привіталася з Адель, одяглася в перше, що попалося під руку, бо останнім часом мене не хвилює те в чому я ходжу, бо є більш важливі речі. Зробила ранішні справи та рушила в бібліотеку  пекла. Для мене ця подорож як і попередня обійшлася без пригод.
Зайшла в бібліотеку якраз вчасно, бо вчитель почав урок, а саме розповідав нам історію пекла. Але, на жаль, я не могла зосередитися на уроці, бо розуміла, що мені якось потрібно знайти інформацію про закляття вежі. Тому через деякий час я звернулася до Дениса.
— Денис. — покликала його пошепки.
Він нахилився, щоб краще чути, що я хочу сказати.
— Ага, що таке?
— Прикрий мене.
— Що ти вже задумала?
—  Просто стеж, щоб не помітили моєї відсутності .
Я непомітно пройшла повз усіх непризнаних і шмигнула за стелажі з книгами. Потрібно знайти книги із заклинаннями чи..?
— Ваш урок відбувається з іншого боку. — заговорив до мене Люцифер.
Люцифер сидів на своєму улюбленому місці та читав книгу.
— Ти?
— Я.
— Я щось шукаю.
Він відклав книгу і глянув на мене. Або я звикла до нього або його погляд щодо мене змінився. Люцифер дивився на мене вже без колишнього холоду та зарозумілості.
— І що ти шукаєш? Мене?
— Ще чого.
— Ну, тоді нічим не можу допомогти.
Він знову уткнувся у книгу.
— Знову фліртуєш зі мною? Визначся вже, ненавидиш мене чи...
— Чи що? Кохаю?
— Або тебе тягне до мене.
— Я тебе не ненавиджу. І я не фліртую. Просто пожартував. То й що ж ти шукаєш?
Незвично бачити Люцифера таким спокійним...
— Я шукаю книгу із заклинаннями. Ні... З історією заклинань.
— Тож історію заклинань чи самі заклинання?
— Історію заклинань.
— Іди до кінця, шафа праворуч, третя полиця згори.
— Ти прочитав усі книги у цій бібліотеці?
— Це неможливо. Але добру частину прочитав. Я мав багато часу.
Я дійшла до кінця і зупинилася між двома шафами. Але згадавши слова Люцифера я швидко знайшла потрібну шафу. На якій стояли такі книги: "Міфи та легенди небес та пекла", "Примхи людей щодо небес та пекла", "Історія заклинань". Отже, що тут у нас... Я переглянула майже всю книгу і вже зневірилася, коли на очі потрапила одна фраза: "За всі старі заклинання був відповідальний Великий Заклинач". Що за Великий Заклинач?
— Аліна! — покликав мене Денис.
Я здригнулася.
— Шепфа, ти мене налякав.
— Урок закінчився, ти летиш?
— Так, секунду... Не знаєш, хто такий Великий Заклинач?
Денис знизав плечима.
— Про нього має знати Феніціо. Він захоплюється заклинаннями, гадаю, знає і тих, хто їх вигадує.
Хто завгодно, але не Феніціо... Шепфа, за що мені це везіння?
— Добре, дякую.
Я хотіла вже йти, але питання Дениса  змусило мене зупинитися.
— Ти уникаєш мене?
— Що? З чого ти це взяв?
— Це через те, що трапилося на даху?
— Послухай, це не...
— На тебе стільки навалилося останнім часом. Не хочу бути ще однією проблемою у твоєму житті.
— Денис, ти не є проблемою.
— Добре... це добре.
— Ну все, ходімо. Ах!
Я похитнулася, щойно втримавшись за полицю.
— Що таке?
— Потемніло в очах. Все нормал...
Але в той момент мені прийшло ведіння палаючого дерева. Я впала б додолу, якби мене не притримав Денис. Але десь позаду нас пролунав гуркіт. Люцифер однією рукою тримався за голову, іншою спирався на шафу. Кілька книг, які він упустив, валялися біля його ніг. Він відібрав руку від обличчя і глянув на мене.
— Ти теж це бачила?
Але я вирішила промовчати, бо не дуже довіряю Люциферу. Люцифер чекав на відповідь, але не отримавши її, вдарив по шафі і вийшов з бібліотеки.
Повернувшись з факультету пекла, я помітила натовп у дворі. Після видіння я все ще відчувала слабкість, і мій голос був хрипкий, коли я запитала у Адель.
— Що тут відбувається?
Вона одразу обернулася.
— Ах, ви повернулися! Усі тепер знають.
— Ти про що?
— Про те, що було на суді.
Адель доводилося перекрикувати голоси учнів.
— Всі демони дуже злі.
— А чому ви тут зібралися?
Адель озирнулась і зі співчуттям подивилася на мене.
— Зараз мають...
— Дивіться, їх ведуть! — закричав янгол Астер.
Усі заворушились: кожен намагався розглянути, що відбувається попереду.
— Можна... Можна пройти? Будь ласка, мені потрібно подивитися.
— Усім потрібно. — відповів Астер оглянувши мене, закотив очі і зітхнув та продовжив. — Гаразд, проходь.
— Дякую.
Я нарешті зупинилася у першому ряду. Спочатку вийшов серафим Кроулі, за ним йшли янголи, схожі більше на солдатів.Солдати супроводжували мою маму та адмірона Вінчесто.
— Вони ведуть їх у вежу. Триматимуть під замком.— сказала Адель.
Я шукала погляд матері, сподівалася, що вона подивиться на мене, практично всією істотою благала про це. І мама подивилася. Вона впізнала мене, бо я це відчула. Але жоден м'яз на її обличчі не здригнувся, жодна емоція не промайнула на її обличчі. Вона відвернулася, ніби випадково подивилася на камінь у неї під ногами. І я відчула біль і глибокий смуток. Між нами неначе провалля. Чи вдасться нам позбутися його  і знову стати сім'єю? Хоч яка б ця жінка не була, але  вона залишається моєю матір'ю. Тут натовп учнів почав розходитися, поступаючись комусь місцем. У центр вийшов радник Рондент, якого ми з Адель  бачили на суді, та ще двоє демонів. 
— Радник Рондент зі своєю свитою. Чим зобов'язані?
— Ви й так чудово знаєте, навіщо ми прийшли. Сатана востаннє робить попередження. Або ви пошкодуєте нашого адмірона або передайте в пекло серафима Ребеку, щоб ми стратили її.
— Ви чули рішення суду. 
— Якщо слово Сатани для вас нічого не варте, значить, ви кидаєте виклик усім демонам!
Учні з боку демонів засвистіли на підтримку слів радника, але той підняв руку, змушуючи всіх замовкнути.
— Ви просите вбити серафима?
— Так.
— Це неможливо! Вбити серафима це як відрізати палець Шепфі. Зазіхаючи на Ребеку, ви робите замах на Шепфа, і це Сатана кидає йому виклик!
— Ви робите величезну помилку!
— Введіть серафима Ребеку та адмірона Вінчесто у вежу.
Янголи-солдати виконали прохання. Радник і два інші демони пішли, але їхній відхід не обіцяв нічого хорошого...