Бал

Перед початком балу була довга та нудна промова серафима Кроулі.
— Раніше я не так часто відвідував школу, але у зв'язку з останніми подіями вирішив, що моя присутність є обов'язковою.
Він міркував на тему безпідставності чуток про Мальбонта, просив у цей важкий час утримувати рівновагу як ніколи. Всі нетерпляче тупцювали на місці в очікуванні кінця його промови. 
—  .. а втім, я вас і так затримав. Відпочиньте, поки що можете.
Відмінне напуття... Серафим вклонився та відійшов до решти вчителів. Всі охоче дослухалися його поради. Бал уже був у самому розпалі. Янголи та демони кружляли у вальсі під гучну музику. Хтось стримано стояв осторонь, періодично роблячи ковтки із позолочених келихів. Деякі учні вальяжно розвалилися на диванах, їли виноград і спостерігали за натовпом, що веселився. Денис поклав руку мені на талію і повів у центр зали.
— Як щодо танцю?
— Із задоволенням.
Ми обнялися і почали неквапливо рухатися. 
— Іноді я почуваюся тут живішим, ніж на землі.
— Так, я теж...
Денис закружляв мене швидше, вміло підняв у повітря і обережно опустив.
— Ми народилися на землі. І зустрілися тільки померши. Знаєш, смерть вартує зустрічі з тобою.
Він стиснув руки на моїй талії. Музика заграла швидше, кожен удар відбивався все голосніше та твердіше і ми закружляли їй у такт. І всі навколо теж закружляли, закрутилися, вже міняючись із партнерами поблизу, щоб потім знову повернутися до свого. Музика затихла, змінилася більш спокійною. Ми відсторонилися, лише наші пальці все ще були сплетені. Ще трохи і ми б відпустили один одного, але Денис різко притиснувся до мене і поцілував на очах у всіх. Наш поцілунок, хоч і скороминущий, був самозабутнім. Ми розсміялися і навіть трохи збентежилися. Я озирнулася, але поряд з нами були лише незнайомі особи. Та й у тому, що цілуються двоє непризнаних, не було нічого епатажного. Я прогулялася залом, вітаючись і посміхаючись знайомим особам. Повз пройшов офіціант із тацею. На одному був алкоголь, на іншому – закуски. Я поважно з'їла небесну тарталетку. Ряди танцюристів почали рідшати і я помітила в іншому боці приміщення Люцифера з Ості.  Дияволиця примостилася поряд з ним, поклавши голову йому на плече. Вона про щось захоплено розповідала, але Люцифер видивлявся щось у залі, не особливо слухаючи, що вона говорить. У мене врізався один з офіціантів, упустивши тацю. Розбилося кілька келихів. Офіціант швидко зібрав уламки і втік, але цей шум привернув увагу Люцифера. Я зустрілася поглядом з його червоними проникливими очима. І я продовжила гордо дивитися на нього. Губи Люцифера здригнулися у усмішці у відповідь. Він сьогодні був одягнутий в чорний костюм із червоним галстуком та червоною хустинкою в кишені піджака.
— Привіт. — привіталася до мене Лулу.
Лілу стала переді мною, закриваючи собою Люцифера.
—  О... привіт.
Вона тримала під руку Даниїла. Він був одягнутий в сірі штани та білу сорочку.
— Як тобі бал? — поцікавився у мене Даниїл.
Його очі наполегливо зосередилися на моїх і в їхніх блакиті я побачила якись болючий посил. Даниїл хотів щось сказати своїм поглядом. Що Лілу для нього нічого не означає? Але погляд упав на тоненьку ручку дівчини, що так лежала на його руці. Невже він завжди вибиратиме Лілу, бо так безпечніше?
— Тут дуже... мило.
— Я рада, що Люцифер пропустив тебе на інший рівень. Схоже, навіть він зрозумів, що було нечесно ставити тебе проти такого, як він.
— Схоже...
Я посміхнулася, але усмішка вийшла кривою, натягнутою.
— Аліна, чи можна тебе на секунду? Лілу...
— Ідіть.
Ми вийшли на балкон, де можна було усамітнитися. Даниїл зупинився, дивлячись кудись уперед і не обертаючись до мене заговорив.
—  Хотів сказати, що між мною та Лілою нічого немає.
Я не стримала радісної посмішки. Добре, що він цього не бачив.
— Не знаю, навіщо я це говорю...
Я обійшла Даниїла і стала перед ним та торкнулася його обличчя.
— Дякую, що сказав.
Даниїл знову дивився на горизонт, що відкривається перед нами. Його погляд став суворим та зосередженим. Наче відчувши, що я спостерігаю за ним він обернувся.
— Що?
— Про що ти думаєш?
Він трохи помовчав, ніби роздумував, чи говорити мені чи ні. Але за мить відповів мені.
— Якщо для твого благополуччя доведеться пропасти з твого життя, то я пропаду. Але це не означатиме, що мені начхати на тебе.
Мене зворушили ці слова і я в пориві притулилася до його плеча. Я встала на носочки і поцілувала його в щоку, але не відсторонилася, а завмерла. Янгол теж не рухався. Він трохи повернув голову до мене, але не повністю, ніби боявся наближатися до моїх губ.
— Ну ось знову... ти — справжня дияволиця,ти знаєш про це?
— Хіба? — запитала пошепки.
Даниїл розвернувся до мене, обхопив мою талію і припав до моїх губ... Але зупинився, спостерігаючи за моїм обличчям. Він усміхнувся, коли я охоче потяглася до нього для поцілунку. Наші губи зустрілися і язики сплелися в танці, ритм якого ми миттєво вловили. Я запустила пальці у його волосся.
— Даня...
— Тихіше...
Ми схвильовано припинили цілуватися, відійшли один від одного, тільки поглядами кажучи про своє бажання. Але минуло кілька секунд і ми знову цілувались так відчайдушно, ніби востаннє. А може, так і було? Коли ми припинили, Данч погладив мене по щоці і тихо ніби заспокоюючи, сказав.
— Ми повинні бути обережними, Алін.
— Ми будемо.
Він похитав головою і засміявся.
— Так, звичайно. Іди спочатку ти, а я вийду за кілька хвилин.
— Добре.
У залі зупинилася музика. Вийшов тренер із Крилоборства і трохи істерично замахав руками.
— До уваги! Прошу ува-ува- уваги.
— Шепфа. — не втримав Макар.
До тренера поспішно вибіг Макар і трохи роздратовано велів йому заткнутися. Та сам продовжив говорити.
— За традицією найкращий учень з боку янголів та найкращий учень з боку демонів викличуть очищаючу зливу.
— Ого.
— Попрошу всіх на двір.
Денис вискочив звідкись позаду мене.
— Я вже втратив тебе.
— Не втрачай  більше.
І ми разом з ним вийшли на подвір'я школи. Усі стали півколом. У центрі, згорнувшись калачиком на траві, лежало два морських драконів.
— Цього року було вирішено запросити і найкращого непризнаного, який приєднається до заклику зливи, що очищає. Непризнані, хто здобуде цю честь?!
Більшість непризнаних, ніби змовившись, почала шепотіти моє ім'я. Хтось підштовхнув мене вперед.
— Аліна Кароль? Що ж, прошу. 
Я підійшла до нього та до драконів. 
— Сядеш біля когось із хлопців.
— Добре.
У небі пролунав знайомий рик. Ми з Макаром підвели голови.
— Фир?
— Він до мене...
Демон подивився на мене з подивом.
— До тебе?
Дракон приземлився поряд з нами та помахав головою із хвостом і пирхнув мені в обличчя.
— Привіт.
— Значить, ти летітимеш окремо.
Від хвилювання у мене тремтіли руки та ноги. Але хвилювалася не тільки я: решта теж з неприхованим захопленням стежила за тим, як до мене лащиться дракон.
—  Як завжди  обряд проведуть Люцифер і Даниїл як найкращі учні школи.
Вони вийшли під гучні овації. Кожен із них зупинився біля дракона. Фир нахилився, щоб мені було зручніше забратися на нього. Коли я вмостилася на ньому, то він повільно випростався. Люцифер та Даня теж були готові до польоту.
— Готові?! — урочисто запитав Макар.
— Так. — відповів Даниїл.
— Так. — відповів Люцифер.
— А що мені робити?
— Вперед! — дав команду Макар.
Дракони злетіли вгору, а потім пірнули вниз. Вони так різко почали спускатися, що сперло дихання. Я вчепилася в жорстку луску дракона і спочатку не розплющувала очі. Але перша хвиля страху пройшла і я трохи заспокоїлася. Але перша хвиля страху пройшла, і я трохи заспокоїлася. Я ніби поринула в чудову низку снів, яким не було кінця. Руки, спричинені поривом, відпустили луску дракона. Я підняла їх і запустила пальці у щільні хмари, а голову відкинула назад, щоби повною мірою відчути вітер. Дракони одночасно сповільнилися, стали в ряд над нижнім полотном хмар. Прогримів рик першого дракона, на якому сидів Люцифер. Цей рев був низький і нагадував... Грім... цей звук видають морські дракони? Наступним був дракон Даниїла. Він видав такий же голосний рик і разом з ними хмари раптом почорніли, затремтіли. Заблищали блискавки. Настала черга Фира.
— ГР-Р-РА-А!!
Дракон здригнувся, а за ним здригнулися й інші. З їхніх очей почали текти сльози.
— Фире, ти плачеш?
Сльози драконів упали вниз, крізь хмари прямо на землю.
— Перші краплі, що попадають на землю то сльози морських драконів. — сказав Люцифер.
Голос демона розсіювався і ледь чутно серед природного божевілля, що починало відбуватися, але все ж я його розчула.
— Тому вони " морські".
—  Солоні, як сльози. — сказав Даниїл.
Перші краплі, мабуть, уже впали на землю. Небеса відразу ж розкрилися зливою. Дракони зосереджено дивилися вниз, а потім, наче по команді, почали підніматися нагору. Нас зустріли оплесками.
— З зливою, що очищає! — привітав Макар.
І знову заграла музика, запрошуючи всіх насолодитися ввечером. Я підійшла до Макара.
— Що означає "очисна злива"? Від чого вона очищає?
Він усміхнувся, перевів погляд на мене, не прибираючи з лиця усмішку.
— Очищає від болю. Дощ морських драконів приносить полегшення світові людей. Це наш подарунок їм. Душевні муки, страх майбутнього, все раптом меркне, перестає терзати смертних. Крім іншого, очищуючий дощ приносить смерть.
— Смерть?
— Для тих, хто про неї благає. Смерть – іноді теж полегшення. Згідна?
— Так.
Він усміхнувся.
— Розумничка.
— Дякую. Цей світ дедалі більше відкривається переді мною. Тут стільки таємниць... Чи відкриється мені хоч одна?
— Можливо. Усе на свій час. Йдемо в зал продовжити святкування?
— Авжеж.
Макар рушив у бік зали, де проходив бал. А я зразу за ним.
Музика лилася звідусіль. Разом з нею утворилися і пари, що танцювали. Денис підійшов до мене.
— Як все пройшло? Заздрю ​​по-доброму. Я мріяв взяти участь у очищувальній зливі.
— Це було чудово!
Денис помітив когось із знайомих і розговорився з ним. Танцювати вже не хотілося, пити також. І я вирішила присісти відпочити поки Денис зайнятий. Не минуло й хвилини, як до мене підсіла Ості.
— І як тобі вечірка?
Я обернулася до неї і помітила, що вона прийшла з Люцифером. Люцифер зустрів мене усмішкою.
— Язика  проковтнула? Як тобі вечірка?
— Вечірка хороша, а грубіянити не обов'язково.
— Ти ще грубостей не знаєш, янголятко. 
Люцифер, який до цього мовчки стояв осторонь, сів між мною і Ості. Він витяг руки по спинці дивана, повернувся спочатку до дияволиці, а потім до мене.
— Не сваріться, дівчатка. Мене на всіх вистачить.
Ості вдарила Люцифера по плечу.
— У тебе гарний настрій?
— Чудовий.
Я встала з дивана, але Люцій зупинив мене, утримавши за руку.
— Ти куди?
— Залишаю вас наодинці.
Я висмикнула руку. Ості одразу торкнулися грудей Люцифера, намагаючись його зупинити.
— Нехай іде. Залиш дівчинку.
Я вийшла в коридор.
Ненавиджу! Самозакоханий, грубий, нахабний!..
— Гей, непризнана, ти образилася?
Люцифер наздогнав мене та зупинив.
— Забери руки! Що ти хочеш від мене?
Він різко обернув мене до себе та притиснув до стіни. Взяв за кисті та підняв руки вгору. Я відчула його подих на своїй шиї.
— Тебе хочу ... — сказав мені пошепки.
Його губи, дражнячи, лише злегка торкнулися моїх.
— Ах!
БАМ! Пролунав дзвін розбитого келиха. Янгол Фенціо та серафим Кроулі загрозливо завмерли в коридорі.
— Що тут відбувається? Так нахабно порушуєте головне правило небес та пекла?!  — запитав Серафим Кроулі.
— Вітаю, Аліна Кароль, це було останньою краплею! Ви виключені! — сказав янгол Феніціо.